Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Зараз можемо побачити реальну ситуацію того, того, що є у нашому житті і стосунках. Це – як аналіз крові, – отець Дмитро Романко

4795 2f26 4acf 93ea 8adfd426c34b

Більш, ніж місячна самоізоляція, напевно, стала певним випробуванням для кожного, своєрідним тестом для стосунків і ставлення до багатьох звичних речей. Але проходження кризових порогів, створених цією ситуацією, дає можливість вийти на новий рівень і у стосунках одного з одним, і у стосунках з Богом. І – у будівництві того, що називається домашньою Церквою. Про те, як її будувати чи, хоча б, не зруйнувати те, що є, у «Вечірніх діалогах з душпастирем» розважав отець Дмитро Романко, сімейний консультант, духівник молодіжного руху «Справжня любов чекає», засновник сімейного інноваційного простору «Як вдома».

Для багатьох, хто щиро мріяв побути вдома, з родиною, і нікуди не бігти, таке здійснення цієї мрії принесло деякі не зовсім очікувані сюрпризи. Виявляється, працювати, коли діти не у садочку чи в школі, досить непросто. Залишатися вдома, коли так хочеться погуляти на вулиці, нелегко і дорослим, і дітям. І загалом, перебувати разом 24/7 впродовж досить тривалого часу – випробування ще те. Але в усьому можна знайти і певний позитив, і у будь-якому виклику побачити можливість для переосмислення, переоцінки і руху вперед.   

«Будемо чесними: досвід, який Бог дарував нам через цей карантин, є хорошою нагодою протестувати багато речей, і найперше – наші стосунки, і між собою, і з Богом, –  каже отець Дмитро. – Ми, дорослі люди, навчилися не бачити якихось негативних речей у собі, успішно себе обманювати і, за допомогою ілюзій і фантазій, «підкориговувати» дійсність. Це – природньо. Але карантин зробив цікаву річ – він фактично позбавив нас опор, на яких трималося багато із цих ілюзій. В першу чергу, щодо себе. Бо говорити – «я прекрасно даю собі раду з дітьми», це одне, а виявилося, що важко витримати без роздратування кілька годин навіть не гри з дітьми, а просто постійного перебування з ними…»  

Те ж може бути і зі стосунками з Богом. Участь у літургії онлайн, а не у храмі, є викликом і цікавим досвідом і для мирян, і для священика. «Це досвід переживання Церкви, яка виходить за межі храму, – ділиться отець Дмитро. – Звичайно, це не применшує значення храму як місця зустрічі вірних з Богом, через єднання у євхаристії. Але це також ставить запитання – наскільки цінним є для мене бути там, безпосередньо у храмі? Що цікаво: молитися разом з іншими – простіше, ніж наодинці, причому не лише для мирян, а й для священиків. Коли ми у храмі, наша особиста молитва ніби губиться і розчиняється у молитві всієї спільноти. А от особиста молитва показує, чи є нам що сказати Богові? Чи готові ми Йому довіряти? А, відтак, чи готові ми Його слухати і чи маємо сміливість почути?..»

Загалом, період карантину – досвід того, що не маємо певності, що буде завтра, і не маємо впливу на це. Тому домашня Церква – те, чим є чи мала би бути сім’я, переживає особливий період, який відповідь на запитання: у якому вона стані насправді? Можливо, потребує серйозної реставрації? Можливо, її стан міг би бути кращим?

«Тому – маймо сміливість і скажімо перед собою і Богом, як воно є насправді, – каже отець Дмитро. – І подякуймо за цей досвід. Адже карантин закінчиться, ми повернемося до звичного ритму життя, але ми можемо вийти з цього стану оновленими, якщо зможемо переосмислити цей досвід…»

Дуже яскравий і показовий приклад – цьогорічне святкування Великодня. Мало хто думав, що святитиме паску вдома, не піде до сповіді і долучатиметься до Пасхального богослужіння онлайн. Все зовсім не так, як звиклося.

«Але правда  й у тому, що те, як відбувалося свято Пасхи в часи Христа, також було зовсім не схоже на те, як ми святкуємо сьогодні, –  каже отець. – Там і тоді був і страх, і відчай, і учні, які ховалися від переслідувань, і недовіра до того, що казали – Христос воскрес!... Це були події, сповнені справжніх і сильних емоцій і переживань. Нинішнє святкування є гарним, видовищним – таким воно і повинно бути, але часто за святковим кошиком можна забути, що за цим стоїть, що ми святкуємо. Через радість застілля можемо мимоволі втратити радість зустрічі з воскреслим Христом. Адже Христос воскрес не для того, щоб вразити своїх учнів, а щоб і нас запросити у своє Воскресіння…»

Прикладне питання – як організувати спільну молитву вдома і залучити до неї дітей, насправді є питанням світоглядним, про спосіб життя, а не про певну інструкцію.

«Діти мають мати можливість вчитися молитві завжди – не тільки тому, що зараз карантин, –  каже отець Дмитро. – Щодо «як їх навчити?», пригадаймо, як навчилися молитви ми самі. Напевно, найсильнішим прикладом і спонукання до молитви для багатьох був приклад тих, кого ми любили… Знову ж таки, не будьмо надто строгими до дітей у часі молитви – пригадаймо, як вони стояли і поводилися під час літургії у храмі. Зауважу, що думка – «не візьму дитину на службу, бо вона крутитиметься і заважатиме», вкрай шкідлива і хибна, оскільки так батьки позбавляють дитину, у її дитячий спосіб, перебувати у цій літургійній молитві. І, по-друге, таке відсторонення дітей позбавляє нас, дорогих батьків, можливості показати, як ми молимося насправді. Бо, врешті, молитва – це не рівне стояння і не правильне проказування певних слів. Це – щирість. А щирість інколи означає сказати – Боже, я так втомився, я виснажений – так, як це роблять діти. Так само і  вдома, де молитися ще складніше, оскільки завжди є якісь відволікаючі фактори…»

Отець Дмитро дає й кілька практичних порад, як організувати недільну службу вдома, коли родина стає на літургію. Приготування до неї повинно мало чим відрізнятися від походу до храму наживо. Тобто потрібно встати завчасу, привести себе до належного вигляду, підготуватися внутрішньо.

«Навіть якщо це вдома – це допоможе нам усвідомити, у чому ми беремо участь, – каже отець. – Незайве вимкнути телефон – так, як ми це робимо у храмі під час літургії. Важливо й брати участь саме у час прямої трансляції, а не у записі – так долучаємося до живої молитви, яка відбувається тут і зараз. Пам’ятаймо, що значну частину літургії маємо стояти. Звичайно, діти можуть трохи крутитися, як вони це роблять і у храмі, але не потрібно на цьому зосереджуватися чи сварити їх. Покажіть своїм виглядом і поставою, наскільки важливою для вас є ця молитва, щоб усе, що робимо, виражало наше ставлення до того, що відбувається. І діти це бачитимуть і розумітимуть – той, кого я люблю, робить це, для нього це важливо, а, отже, важливо й  для мене…»

І ще – про те, як не пересваритися, адже бути постійно разом – непросто. Дмитро Романко, як сімейний психолог, каже: певний неспокій є природнім, але це й хороша нагода побачити, у чому є слабинка у стосунках. Звиклий ритм життя створює нам своєрідну зону комфорту, за цим ритмом і зайнятістю можна сховати справжні відчуття. Тому у нових умовах ми дещо розгублені – не маємо звичних схем, як реагувати, не можемо звично замаскуватися, тому все це виходить назовні, проявляється.

«Але це – добре! – каже Дмитро. – Добре, тому що зараз можемо побачити реальну ситуацію. Це – як аналіз крові: є нагода перевірити багато чого із того, що відбувається з нашим життям і стосунками насправді. Так, це складно, тому набираймося терпіння. І знаймо – Бог нас не полишає у цьому випробуванні , і сили це пройти у нас точно знайдуться. І – важливий момент: знімімо надмірну вимогливість до себе, зокрема, на тему – «що про мене подумають сусіди, якщо у мене вдома буде крик?» Звичайно, ми всі хотіли б бути кращими, але тут є нагода справді стати кращими, а, отже, побачити і визнати, що у нас болить… Ми й самі знаємо, чому у нас в сім’ї є чи буває напруга – тому що ми важливі одне для одного, тому що ми одне на одного впливаємо. Якби нам було байдуже, ми б так не реагували. Проблема у тому, що кордони і межі між близькими людьми – дуже умовні, тому так миттєво передаються певні настрої, хвилювання й неспокій…»

І – найголовніше, що потрібно пам’ятати завжди: є речі, які не змінюються і не зміняться. Це – Божа любов до нас. У ній можемо завжди, як би не складалися обставини, мати цілковиту впевненість, знати, що ми для Нього є цінними – такими, якими ми є.

Прослухати і подивитися цю програму можна тут: