Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Найперша і головна передумова потрапляння у «Назарет» – добра воля і згода самої людини

%d0%9d%d0%b0%d0%b7%d0%b0%d1%80%d0%b5%d1%82

Залежність від алкоголю чи наркотиків руйнує життя не лише однієї людини, а і її близьких. Медики, у даному випадку,  говорять не просто про погану звичку, якої, за бажання, можна позбутися, а про прогресуючу хворобу, яка вбиває і тіло, і особистість людини. Про унікальний досвід лікування залежностей і навернення до нормального життя у програмі «Психологічна порадня» розповідають фахівці реабілітаційного центру «Назарет» на Львівщині - психолог Марина Потурай та директор центру Віктор Романчук.

Сам центр, розташований біля Дрогобича, був створений у 2004 році на території колишньої ракетної бази. Марина Потурай зауважує, що у цьому є певний символізм: «Назарет» відбудовано з руїн, і так само відбудовується життя людей, які проходять тут реабілітацію. У 2010 році «Назарет» отримав декрет УГКЦ на ведення такої діяльності від імені Церкви, і на сьогодні є першим і єдиним таким центром при УГКЦ. Розрахований на 70 осіб, приймає і чоловіків, і жінок, вікових рамок немає. Центр - греко-католицький, але тих, хто звертається по допомогу, не розділяють за віросповіданням та конфесіями. І Марина, і Віктор кажуть: запорука успіху роботи Центру – у команді фахівців і програмі реабілітації, розробленої на базі роботи таких центрів у США та Європі, з урахуванням особливостей ментального і духовного характеру.

Найперша і головна передумова потрапляння і перебування у Центрі «Назарет» – згода самої людини, адже програма реабілітації передбачає активну участь пацієнта у процесі одужання, це не «лежання». Декому попередньо рекомендують пройти деінтоксикацію – виведення токсичних речовин з організму, щоб уникнути жорсткої абстиненції та інших болісних речей.

Сама програма реабілітації складається з чотирьох етапів, пов’язаних із досягненнями пацієнта, тобто тривалість реабілітації залежить від самої людини. Перший етап – входження у цю спільноту й прийняття правил її життя. Окрім участі у спільних заходах – від ранкової зарядки й пробіжки до зборів, праці, спільної молитви, це й ведення індивідуальних щоденників, які допомагають виявити глибинні причини залежності, зрозуміти себе і навчитися давати собі раду без алкоголю чи інших стимуляторів.

«Одна із умов цього етапу – покора, – каже Віктор Романчук. – Це означає, в першу чергу, прийняття – і себе, і того, що сталося раніше, і того, що відбувається зараз, вміння слухати і сприймати інших, дисципліна… В узалежнених людей дуже розвинуті егоцентризм і гординя, дехто втрачає навички соціалізації – зокрема, потребу у гігієні тощо. Тому цей адаптаційний етап – ніби найпростіший, бо особливих вимог чи завдань немає, але й найскладніший, оскільки людина повністю змінює середовище і спосіб життя…»

На наступному етапі людина стає повноцінним членом спільноти, а, отже, має певні обов’язки і відповідальність. Психологи пояснюють: спільнота – це мікросоціум, де кожен має свою роль і функцію, завдання. Головне у цьому плані – що люди, можливо, вперше, стають відповідальними за себе і свою роботу, вчаться комунікувати, взаємодіяти і співпрацювати з іншими.

«Це терапевтична спільнота, у якій задіяні всі наші пацієнти і всі мають свою відповідальність і обов’язки, – пояснює Марина. – Адже, у більшості, залежні не мають досвіду відповідальності ні за себе, ні за інших, чи, в силу обставин, втратили цей досвід…»

«Є дві групи: одна зранку йде на заняття і терапію, інша – на роботу, по обіді вони міняються, – розповідає Віктор. – Так, у нас всі працюють і ставляться до роботи з розумінням… Час розписаний майже по хвилинах, люди мають чим займатися і мають свої завдання…»

У групах можна проговорити якісь питання з усіма, знаючи, що не буде осуду чи нерозуміння, можна поділитися своєю проблемою чи попросити допомоги і поради, знаючи, що поряд – ті, хто через це проходили. На вечірніх групах – підсумкових на цей день, люди описують свої стани, відчуття, бажання. Таке проговорювання – крок до усвідомлення себе, опанування потягу до алкоголю. Там можна знайти відповіді і на питання «чому?», й на питання «що мені з цим робити?» Такою ж є роль особистих щоденників, які веде кожен учасник спільноти, щоденні медитації, духовна тема на день, яку священик пропонує до роздумів.

«Вільний час – на себе, людина, звісно має, але вільного часу на безділля – фактично ні, – додає Марина. – У цьому сенсі «дозвілля», коли немає чим зайнятися, на залежну людину впливає погано. Є ще один момент нашого Центру: ми навчаємо соціалізації. Так, у нас є і бувають люди, які не вміють за собою доглядати, вперше готують їжу чи допомагають комусь. Ми цьому вчимо, і завдяки такому насиченому розпорядку дня це відбувається набагато легше…»

«Таке докладне і дієве планування дня – також цінна навичка, яка стане частиною подальшого життя в соціумі, – каже Віктор. – Це важливо для всіх, а для залежних чи пост-залежних – важливіше в рази: знати, що робити, чим зайнятися і для чого…»

Заключні етапи перебування у Центрі – етапи ресоціалізації, на яких більше уваги приділяється індивідуальним особливостям кожного, планам на майбутнє і підготовкою до життя поза Центром.

Цікаво

Методики, які використовують у Центрі «Назарет», досить близькі до програми «12 кроків», тези якої можна знайти в Інтернеті. Це – базова духовна програма Анонімних Алкоголіків, світової спільноти залежних людей, які діляться своїми досвідами, щоб вирішувати спільну проблему, підтримувати і допомагати іншим одужати. Ця спільнота була заснована у Сполучених Штатах у 30-ті роки минулого століття. Її історія цікава саме у плані взаємної підтримки тих, хто потрапив у пастку алкоголю. А почалося все з того, що біржовий маклер Білл Вілсон вчергове потрапив до лікарні через алкоголізм і зміг півроку втриматися від вживання. Але відчувши спокусу напитися знову, почав шукати товариша по нещастю – такого ж алкоголіка, який би потребував допомоги. І знайшов – це був доктор Боб Сміт, який мав такі ж проблеми. Спілкуючись один з одним, вони зрозуміли, що разом можуть протистояти цій недузі. Так зародилося товариство Анонімних Алкоголіків, символічною датою народження якого вважається 10 червя 1935 року – день, коли доктор Боб востаннє випив пляшку пива. Товариство швидко розрослося: за два роки у групі вже було 40 учасників, за три – розроблена програма «12 кроків». У 1939 році Біл Вілсон з друзями опублікували книгу «Анонімні Алкоголіки», з назви якої взяв свою назву і весь рух. На 2014 рік співтовариство АА налічує понад два з половиною мільйони членів, а групи товариства діють у 160 країнах.  

Інформація та контакти реабілітаційного центру «Назарет» тут: https://www.nazaret.org.ua/

Повністю програму можна подивитися тут: