Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Головне завдання для підлітка за кордоном – адаптуватися, але й не загубитися в іншій країні, – психолог Ольга Кітура

Education

Сучасний світ є таким, що багато хто вирішує щось змінити у своєму житті, поїхавши, хоча б тимчасово, за кордон – на навчання чи роботу. У будь-якому випадку, це сміливе і серйозне рішення, яке тягне за собою низку випробувань. Про те, як максимально ефективно і безболісно долати труднощі, які неминуче будуть у незнайомому середовищі, у «Психологічній порадні» говорила керівник Центру психічного здоров’я при Шпиталі Шептицького Ольга Кітура. Акцент, зважаючи на початок нового навчального року, зроблено саме на студентах – тих, хто крім  випробування чужиною, переживає кризу дорослішання.

«Потрібно, щоб людина, яка вирішила кардинально змінити життя і поїхати за кордон на довший час, знала, як підготуватися до цього кроку і чого очікувати, – каже Ольга Кітура. – Студенти, які поїхали вчитися, часто стикаються з проблемами, з якими не можуть впоратися самотужки, і декому доводиться повертатися, щоб залишитися при психічному здоров’ї. Тому про певні моменти потрібно знати і їм самим, і їхнім батькам…»

Підлітковий вік – найскладніший з усіх вікових криз

Психолог підкреслює: ті, хто виїжджає на навчання, – ще не зовсім сформовані і дуже молоді люди. За новою класифікацією ВООЗ, 17-18-літні вважаються підлітками, оскільки мозок ще не є зрілим. Цей вік – найскладніша з усіх вікових криз, через які проходить людина: нервова система ще не «відрегульована», як у дорослого, ще немає сталої психіки, а, отже, – сталих поведінкових реакцій, які у цьому віці є бурхливими і емоційними. Людина активно шукає себе і повсякчас, свідомо чи ні, ставить собі запитання: хто я? Як мене сприймає світ? Чи все зі мною гаразд? Тобто дуже багато особистісних запитань, на які людина має дати собі відповідь. До того ж у цьому віці питання «хто я?» –  і своєрідна пастка, тому що підліток ще не може до кінця знати, яким він є насправді. Юні, як правило, дуже чутливі до критики і думки інших людей, і, відповідно, їхні реакції у відповідь також можуть бути непередбачуваними.

«Цей вік, у будь-якому випадку, є важким, – говорить Ольга. – І, окрім цього періоду, який потрібно пережити, людина ще й опиняється у зовсім іншому середовищі, а, отже, перед нею постають ще більші і складніші завдання…»

«Ще один важливий момент: хто саме вирішує, що треба вчитися за кордоном, чиє це бажання – підлітка чи сім’ї? Це важливо, тому що випадки звертання по допомогу психолога – як правило, саме тоді, коли таке рішення приймали батьки. Психологічні зриви стаються, коли на дитину покладаються надмірні сподівання чи й, ще гірше, – певна місія прориву, коли дитина має виїхати, чогось добитися і допомогти родичам. На жаль, 18-річні не завжди можуть з усім цим впоратися. Адже закордон – навіть якщо знаєш мову і, певною мірою, дотичний до культури (наприклад, маєш польські корені), як правило, трохи чи й зовсім не те, що уявляєш і на що сподіваєшся. І от на вікову кризу, на адаптацію в іншому середовищі накладається ще й дуже велика відповідальність, яку на людину покладає сім’я. Ще гірше, якщо сім’я очікує, що студент буде і вчитися, і працювати, тобто зовсім не матиме матеріальної підтримки від родичів…»

Тому, приймаючи рішення про навчання за кордоном, батькам варто самим собі чесно відповісти на запитання – я це роблю для себе чи для своєї дитини? Хто цього хоче насправді – батьки, з, певною мірою, себелюбних міркувань, «щоб пишатися», чи сам студент? Знову ж таки, у 17-18 років (і не тільки) далеко не кожне рішення є насправді рішенням самої людини: мотив «всі їдуть – і я хочу», вкладена кимось думка тощо можуть стати вирішальними.   

Тактика і стратегія у незнайомому місці

Найперше, з чим стикається студент за кордоном, – зовсім інше мікро- і макросередовище, у якому з нуля доводиться вибудовувати стосунки з однолітками, викладачами, знаходити тих, хто прийме, здобувати визнання. Через це проходить будь-який студент-першокурсник, але в даному випадку людина зустрічається не лише з іншими людьми та іншим вихованням, а й з іншою мовою і культурою. Тому варто почати знайомитися з містом і країною перебування заздалегідь, хоча б теоретично підготуватися до занурення в зовсім інше середовище: побути там як турист чи гість, цікавитися всім – від побутових дрібниць до світоглядних моментів.  

«Потрапляючи за кордон, людина проходить акультурацію, сприйняття реалій і особливостей іншої культури, – каже Ольга. – Можливий навіть культурний шок, який може принести постійне відчуття тривоги і незахищеності. До цього треба бути готовим – легкої адаптації за кордоном не буває, і це також варто проговорити з майбутнім студентом. Як і з’ясувати, які у людини очікування, – щоб це не було очікуванням раю чи станом «весь світ біля ніг», тому що реальність, як правило, є зовсім іншою…»

Адаптуватися і не загубитися

Головне завдання і гасло для підлітка за кордоном, – адаптуватися в іншій країні, культурі, серед інших людей,  але й не загубитися у цьому світі, зберегти себе. Це дуже важливо, тому що самоідентифікація у підлітка ще дуже хитка.

По-справжньому адаптуватися до нового середовища означає розуміти його, тому такою важливою є різного роду інформація, якої на початках дуже багато. Це стосується і тих, хто їде навчатися в інше місто. «Закордонним» студентам психолог радить зануритися у той світ, в якому виростали їх однолітки у цій країні: цікавитися, які книжки вони читали в дитинстві і читають зараз, які фільми дивляться, яку музику слухають, розуміти їх жарти тощо. Це дає можливість бути причетним, розуміти, що відбувається. «Все це дасть можливість почуватися впевненіше. Тому що більшість проблем – у тому, що людина не впевнена, чи правильно вона все розуміє, чи розуміють її, чи правильно вона повелася чи щось сказала…»

Але й важливо не втрачати ті опори, які дає рідний дім, те, що є твоїм. Підтримка батьків, рідних – один із головних і найбільших ресурсів, особливо на початках. Ця підтримка може бути різною у різних ситуаціях і можливостях – від перебування поряд до щоденної розмови по телефону. Якщо є релігійне виховання – молитва сім’ї, щоденний спільний молитовний час, коли людина знає, що тато і мама саме зараз звертаються до Бога з тими ж словами, шо й вона. Дуже важливо завжди знати, що є ті, хто підтримає, і є дім, куди завжди можна повернутися.

Підводні камені

Особиста мотивація і рішення студента вчитися за кордоном є важливим, але й це не є гарантією того, що рішення не зміниться у силу різних обставин. У будь-якому випадку людина везе туди себе – як свою «валізу» проблем, так і свій ресурс. Потрібно знати, що у стресових ситуаціях всі проблеми зростають як під збільшувальним склом – стрес завжди б’є у слабкі місця. Тому якщо є проблеми зі здоров’ям, наприклад, гастрит – варто подбати заздалегідь про ліки і медичну страховку, яка дасть можливість звернутися до лікаря. Те саме – із ментальним здоров’ям: треба усвідомлювати, що так, у мене складний характер, я важко входжу у новий колектив. У цих обставинах нові комунікації відбуватимуться нон-стоп – і з однолітками, і з викладачами, і зі співмешканцями. І треба розуміти, як давати собі раду з новими і зовсім іншими за ментальністю людьми, які не завжди тебе розумітимуть.

«Підводні камені у кожного свої, кожен має якісь слабкі сторони, тому варто розуміти, чи можуть вони в таких ситуаціях загостритися – принаймні тоді це не буде аж такою несподіванкою», – каже психолог.

Фази адаптації

Є ще одна велика проблема – туга за домом: вона виникає у всіх.

«Спочатку є ейфорія – вау, я вступив, все вдалося, все складається!! Нове середовище, нові враження, знайомства, дуже багато нової інформації – це закручує, висотує емоційно. Тому неминуче наступає фаза фрустрації – зниження енергії і сил, чи й навіть легка депресія, бо і з побутом потрібно давати собі раду, і не так швидко з’являються нові друзі, і телефон мовчить, і ніхто особливо не цікавиться і нікуди не запрошує… І з’являються перші думки про повернення…»

Варто знати, що загалом для адаптації в іншій країні чи місці потрібно не менше п’яти років, тому перші труднощі лякати не повинні – вони цілком зрозумілі, нічого надзвичайного не відбувається. Не треба думати, що й за рік можна стати своїм. Так, можуть «накривати» певні настрої і думки, але якщо є план і мета, з’являться і сили все подолати.

 «У такі моменти важливо пам’ятати, що спади у настрої – нормальні і природні, тому не варто робити поспішних висновків і приймати рішення, що, мовляв, все кидаю і повертаюся, –  каже психолог. – Треба враховувати, що два місяці – це лише перше знайомство і лише початок адаптації. Це той критичний період, коли важливо, щоб поряд був хтось – хоча б у скайпі, хто розмовлятиме однією з тобою мовою і повертатиме твою цінність і віру в себе… »

Фаза фрустрації чи депресії наступає й тому, що людина врешті бачить реальний стан справ, бачить себе зі сторони, і це також може породити відчуття, що «я не справляюся», відчуття помилкового рішення.

«Але слід собі нагадувати – все це природньо, – каже Ольга. – За будь-яких обставин не варто кидати навчання посеред семестру. Краще завершити семестр чи й рік, і тоді приймати рішення – продовжувати чи ні. Це стосується усіх студентів…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут:

Продовження теми – тут: https://www.facebook.com/1546784085572633/videos/3183742658409642/?__so__=channel_tab&__rv__=all_videos_card