Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Бракує не часу, а уважності. Замінити дитині емоційний і духовний контакт з рідними не можуть жодні гаджети чи подарунки

352779

«Боже, зроби мене телевізором, щоб мої батьки частіше дивилися на мене», - сказав якось один хлопчик. Якщо це був і жарт, то невеселий.
«Чому нам бракує часу на виховання дітей?» - тема «Вечірніх діалогів» на «Воскресіння. Живе Радіо» від 24 жовтня за участі о. Назара Гавриляка.

Справа не стільки у браку часу, скільки у невмінні розподілити цей час, виділити найголовніше, а також у спробах обманути – і себе, і дитину, як підміною потреб дитини власними потребами, так і компенсаціями у вигляді подарунків. Проте ніщо не може замінити емоційного контакту дитини з батьком чи мамою – найближчими людьми, відчуженість яких ранить глибоко, часто закриваючи серце назавжди. «Мамо, послухай мене очима», «Якщо на мене до Різдва ніхто не подивиться, я зникну», - це нагальні потреби дітей, про які вони
повідомляють, як уміють, часто натикаючись на відчуженість та «зайнятість» батьків. 
«Нам бракує часу не кількісно, у годинах чи хвилинах, а у простих поведінкових речах. Одне із найважливішого – бути у даний конкретний момент з дитиною, бути присутнім, - говорить о. Назар Гавриляк. - Дивитися одне одному у вічі. Говорити. Слухати. За дослідженнями психологів, сучасні батьки в середньому спілкуються з дітьми всього 12 хвилин на день. В основному це розпитування - «як справи в школі? які оцінки? чи поїв?», перевірка завдань, якісь розпорядження. На інші слова, які, на думку батьків, не мають особливого значення, але є такими важливими для дітей, часу бракує».
За твердженням про брак часу так чи інакше стоїть обман: не маю часу, бо маю роботу, втомлений, не маю сил/бажання тощо. Тож вихованням дитини займається хтось інший - у кращому випадку, бабуся, няня, вихователь, вчитель. Але коли час врешті знаходиться і плануються якісь спільні дії, часто діти відвертаються від батьків й уже не прагнуть цього спілкування.
Тому настільки важливим є постіний духовний, емоційний зв’язок між батьками і дітьми, вміння слухати і чути питання, потреби, мрії і тривоги дитини. Саме у такому спілкуванні народжується спільна молитва і спільний час для Бога – важливий етап у духовному житті й вихованні дитини.
«Найважливіше – це наш спільний час для Бога, - говорить отець Назар. - Нам бракує такого часу в родині, ми обмежуємо спільний час нашої молитви і спілкування. Скільки часу на рік ми разом, родиною, молимося? Різдво, Йордан, Великдень, та й, мабуть, усе… Але, напевно, не варто чекати, поки
нога дитини виросте до 40-го розміру, щоб почати говорити про важливе у нашому житті…»

Повний стрім передачі можна дивитися тут: