Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Часто за усміхненими життєрадісними селфі ховається біль і страх, – психолог Мирон Шкробут про впевненість

M shkrobut

Допомога психолога часто буває не менш необхідною, ніж допомога лікаря: людська душа потребує зцілення, як і тіло. Частково це місія Церкви і священика, проте є певні питання і проблеми, з якими може і повинен працювати фаховий психолог. Це кризові періоди, які бувають у житті кожної людини, психологічні травми, часто ще з дитинства, складні питання, на які, здається, відповіді немає.

Християнська психологія розглядає людину з точки зору християнського віровчення – як Божий задум, творіння Боже, яке має вище покликання у цьому житті. Цим частково цей напрямок відрізняється від інших напрямків психології, які, по суті своїй, є швидше атеїстичними, не враховують присутність Творця.

Фахова психологічна допомога, поряд із присутністю священика, може стати ключовим моментом у складних ситуаціях в житті людини, своєрідними дверима у інше життя  – багатьох помилок і хибних кроків таким чином можна уникнути.

«Стан болю тіла чи душі не є нормою. Але його можна зцілити, від нього можна звільнитися і жити щасливим життям на повну – так, як дарував нам Господь», –  каже член Асоціації  християнських психологів, належить до маріанської спільноти УГКЦ «Домашня церква» Мирон Шкробут. Саме для надання такої допомоги – чи кроку до неї, вирішено започаткувати програму «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо», в ефірі якої фахові психологи говоритимуть про питання, які стосуються і хвилюють чи не кожного. Про місце людини у житті й суспільстві, її усвідомлення своєї ідентичності, внутрішню рівновагу, про гармонію у стосунках з іншими людьми – зокрема, у подружжі, про виховання дітей тощо.

«Священик і психолог у цій роботі розділені, хоча і перетинаються, –  каже пан Мирон, куратор цієї програми. – Психолог не втручається у сферу духовну, не торкається питань віри й стосунків людини з Богом. Це сфера душпастира, який має право на відпущення гріхів. У психолога інше завдання – допомогти людині заглянути у себе, побачити себе такою, якою вона є, пробачити себе й інших і, можливо, прийти до Бога…»

Однією із основних тем «Психологічної порадні» є тема стосунків людини із собою – «Рецепти впевненості».

«Цікавим феноменом у цьому сенсі є Фейсбук як «книжка масок», –  каже пан Мирон. – Часто за усміхненими життеєрадісними селфі ховається біль і страх, що хтось побачить нас справжніх – із нашими слабкостями, невпевненістю, сумнівами, можливою недосконалістю. Культ успішності і щастя напоказ примушує носити цю маску, придушуючи справжні почуття і переживання, і часто веде до тривалої депресії, з якої, здається, немає виходу… »

Перший крок до зцілення, до впевненості в собі, на думку психолога –  зняти цю маску, зустрітися із собою справжнім. Задати самому собі питання – хто я? ким я є? Інколи це важко. Певні стани – меланхолії, нещастя чи депресії, –  можуть бути своєрідними сигналами і пересторогами: зупинися, життя, яке ти ведеш, –  не те, до якого ти покликаний. Це спонука шукати своє єство – те, чим людина є насправді, усвідомити себе як унікальну і неповторну особистість. А особистість людини, каже психолог, найповніше відкривається саме у християнстві: заради людини – кожної, Христос пройшов свій шлях і був розіп’ятий. Тому кожна людина є цінною – саме такою, як її створив Господь.

Тому наступним кроком є прийняття себе – таким, яким є, зі своїми обеженнями і слабкостями, розуміння своїх можливостей і даних. І це також питання вибору і волі, які дарував нам Бог. Людина із родини алкоголіків має вибір – ставати залежним, як батько й дід, чи відмовитися від алкоголю, розуміючи що схильність до цього є, і вона більша, ніж у інших.

Третій етап – бути собою, без масок. Це тим більш важко, оскільки суспільне життя всіляко спонукає до надягання цих масок, удавання, нехай і позитивних, емоцій чи співчуття – чи у звичних кліше, як от повсякденне вітання «як справи?», за яким немає справжнього інтересу, чи у більш глибинних речах. Часто маска настільки приростає до людини, що уже навіть вона сама не розрізняє, де вона, а де – маска, і не розуміє, чому їй буває так погано.

«Щоб бути впевненим у собі, треба бути собою, щоразу повертатися до питань «ким я є?», «що я маю робити?» –  каже Мирон Шкробут. – Людина, яка є собою, –  щаслива людина. Вона не має потреби підлаштовуватися під інших, не задається повсякчас питанням «а що скажуть люди?»

Наступний крок – забути себе, вийти поза себе. Тоді людина стає у позицію служіння іншим – по ідеї, найвищого покликання у цьому житті. Це шлях Христа – служіння з любові. Тоді мама служить своїм дітям як слугиня Господня, з любові, а не рабиня, яка подає-прибирає-бо-мусить. Чоловік служить своїй родині як батько, відповідальний і люблячий, а не як той, хто лише приносить додому гроші.

«На цьому шляху людина починає шукати своє покликання – кожен з нас має свою місію, немає випадкових людей», –  каже пан Мирон.

Звичайно, є і підводні камені: наприклад, де пролягає межа між впевненістю у собі – і самовпевненістю, яка є і буває руйнівною і для самої людини, і для її оточення?

«Інколи плутають впевненість у собі – і нахабність, вміння розштовхати ліктями у прагненні дійти до мети, щось здобути, –  зауважує психолог. – Насправді це фактично протилежні речі, оскільки тими, хто йде по головах, керує, перш за все, страх. Страх і жадоба, яка не має меж. Людина з гідністю такого страху не має і, відповідно, цінує і поважає інших людей. Вона не замикається лише на собі. Вона виконує головну Божу заповідь – заповідь любові: любити Господа свого всім серцем, всією душею і думкою, і любити ближнього, як самого себе. Якщо людина не любить себе, вона не зможе полюбити інших, не зможе полюбити Бога, життя і світ. Момент прийняття себе такими, якими ми є і прийшли у цей світ, – ключовий, і це теж своєрідний виклик…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут