Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


УГКЦ і ПЦУ – як дві рідні сестри, які мають спільне коріння Київської церкви Володимира, можуть зрозуміти одна одну і знайти багато сфер для співпраці, – отець Георгій Коваленко

Skrinshot 2017 04 18 12.01.39 logo

Томос – визнання автокефалії Православної Церкви України, створення Єдиної Помісної Православної Церкви, перебіг процесів її становлення – зокрема, перехід церковних громад до ПЦУ, продовжують бути однією із головних тем українського медіапростору. Важливими стратегічними меседжами були також недавні заяви патріархів Святослава та Епіфанія щодо нового рівня діалогу між УГКЦ і ПЦУ. Про ці процеси в ефірі програми «Добра розмова» 30 січня на «Воскресіння. Живе радіо» говорив отець Георгій Коваленко, нині – ректор Відкритого Православного університету Святої Софії Премудрості, колишній прес-секретар і наблищена особа Предстоятеля УПЦ Володимира (Сабодана).

Отець Георгій, зокрема, уточнює певні поняття і термінологію, поширену нині у ЗМІ: наприклад, щодо новоствореної Православної Церкви України. Це не зовсім правильно: Православна Церква існує в Україні понад тисячу років, і наразі йдеться саме про визнання її автокефалії – тепер ПЦУ рівна за статусом серед інших 15 автокефальних православних церков світу. І це справді новела. Інше питання – становлення нової організаційної і адміністративної структури ПЦУ, утвердження її як суб’єкта церковного життя у міжцерковних відносинах і на міжнародному рівні. Створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, окрім іншого, – це подолання розколу серед православних християн України. Отець Георгій розповідає, що цими питаннями свого часу активно займався митрополит Володимир: переговори з Вселенським патріархом щодо вирішення цього питання велися ще з 2008 року. «Принцип єдності православних України був для нього основою, великою цінністю», – підкреслює о. Георгій.   

Звичайно, така подія, як виокремлення Православної Церкви України, на п’ятому році війни з Росією, не могла не стати предметом особливої уваги – зокрема, й російських спецслужб та пропаганди і орієнтованих на Росію колаборантів. Проте, незважаючи ні на що, процеси переходу і самовизначення церковних громад відбуваються порівняно спокійно – на сьогодні близько 200 громад перейшли у ПЦУ, ще 400 готують відповідну документацію.

«Православна Церква України не форсує цей процес, тож усі «пророцтва» РПЦ щодо сутичок і спротиву не справджуються, – каже о. Георгій. – Так, цей процес непростий, але ми, дякувати Богу, живемо у правовій державі, і ми – християни, для яких головне у Церкві – не майно, не камінь і куполи, а люди, віряни…»

Це ж стосується і православних святинь – Київо-Печервської й Почаївської лавр, інших об’єктів, які перебували у патріархаті Російської православної церкви. Отець Георгій Коваленко наголошує: всі ці об’єкти є власністю держави Україна, свого часу передані у користування чернечим спільнотам Московського патріархату, але відкриті для всіх як пам’ятки архітектури й культури. Принаймні, так повинно бути за законом

«Поки що не було конкретних заяв про розділення чи претендування на ці святині – очікують, що певні речі відбуватимуться природньо і поступово, хоча деякі заяви керівництва лавр не надихають, – каже о.Георгій. – Але лаври не можуть належати групі осіб, які живуть тут і зараз – це надбання поколінь, минулих і майбутніх. Загалом, для нас усіх важливим є те, якої якості буде православ’я в Україні, яке повинно розвиватися не за московськими лекалами, а у відповідності із вселенським православ’ям, нашими традиціями і запитом та духовними потребами суспільства…»

Отець Георгій також розтлумачив назву Єдиної Помісної Православної церкви – чому Православна Церква України (ПЦУ), а не Українська Православна Церква (УПЦ). Для цього, за його словами, є богословські і юридичні підстави. Зокрема, у цій назві закладено меседж щодо єдиної Вселенської Православної Церкви, яка діє в межах України. Розділення Церкви за національностями й країнами було відкнинуто ще у XIX столітті. «Господь не знецінює нації, кожна нація приносить до Його престолу щось своє, – каже о. Георгій. – Але пам’ятаймо: у Христі немає ні елліна, ні іудея. Тому назва – Православна Церква України, це ще один привід говорити про якість Церкви і її природу, про єдність православних і всіх християн…»

Важливим моментом, який прозвучав одразу після надання Томосу, є спільні заяви про відновлення діалогу між ПЦУ й УГКЦ предстоятелів Церков –  Святослава та Епіфанія. Цей діалог існував ще за участі Блаженніших Любомира та Філарета, але нині є можливості перевести його на якісно інший рівень, за участі патріархів нового покоління. Нині Православна Церква України є визнаною і канонічною, тому міжцерковна співпраця постає у новому контексті.

Отець Георгій також  говорить також про необхідність просити прощення у греко-католиків – зокрема, щодо Львівського псевдособору 1946 року (так званого «собору КДБ»), який ліквідував УГКЦ і став початком її переходу у підпілля.

«ПЦУ вільна від цього спадку радянської імперії, але ми повинні просити пробачення у греко-католиків за ці кривди, – каже він. – Звернення щодо псевдособору 46-го року були кілька років тому, проте не були підтримані офіційно: це були перші спроби православних вибачитися і заявити публічно про ставлення до цього «собору»… Але всі ми – громадяни однієї країни, з одного кореня – Київської церкви Володимира. УГКЦ перебуває у єдності з Римом, ПЦУ – з Константинополем, але при цьому ці церкви – як дві рідні сестри , які мають спільне коріння і можуть зрозуміти одна одну, підтримати і знайти багато сфер для спільного служіння і співпраці. Саме тому таким важливим є поновлення цього діалогу між православними і католиками східного обряду в Україні, пошук єдності у Христі – в служінні,  просвіті, милосерді…»   

Повністю стрім програми можна подивитися тут: