Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Бог дав людині великий дар – свободу волі, а маніпуляція позбавляє її цього дару, тобто права на вибір, – психолог Мирон Шкробут

Zashita ot manipulyacii nejtralizuem psihologicheskoe davlenie 300x160

У людських стосунках часто присутнє таке явище, як маніпуляція. У подружжі, між батьками і дітьми, на роботі і загалом у будь-якій соціальній комунікацій – коротко- чи довготривалій, можуть виникнути, усвідомлено чи відрухово, відносини, які певною мірою можна назвати насиллям над волею іншої людини. Як розпізнавати такі дії? Чому формується такий тип поведінки і чому він є згубним? Як протистояти діям маніпулятора? Про це у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорив християнський психолог Мирон Шкробут.

Власне, що таке маніпуляція? За визначенням Мирона Шкробута, це позбавлення вибору, «коли певними вчинками, натяками, словами змушують іншу людину зробити вибір, вигідний атакуючій стороні – незалежно, хоче людина цього чи ні». Іншими словами, інструментування людини, перетворення її на певне знаряддя для задоволення власних потреб.

«Бог дав людині великий дар – свободу волі, а маніпуляція позбавляє її цього дару, тобто права на вибір», – підкреслює він.

Мирон Шкробут пояснює різницю між маніпулятивною і неманіпулятивною дією на простому прикладі. Комусь потрібна ручка і він прямими текстом просить її у свого візаві. Співбесідник має можливість вибору – дати ту ручку чи ні, залежно від власного бажання чи потреб. Це – не маніпуляція, а, можна сказати, взаємна комунікація, де обидві сторони є рівноправними і вільними у своєму виборі. Якщо ж хтось застосовує певні методи і сценарії – вербальні чи поведінкові, свідомо чи ні, із застосуванням шантажу чи апелюванням до вищих матерій – щоб таки змусити віддати ту ручку, незалежно від бажання співбесідника, маємо класичний сценарій маніпуляції, тобто позбавлення людини вибору, примушування до певних дій.  

На жаль, маніпулятивний тип поведінки настільки поширений і навіть прийнятний, що багато людей вважають за норму бути знаряддям для задоволення потреб інших, забувати про власні потреби і бажання. Чи навпаки – бути маніпулятором, і різними способами добиватися свого, незважаючи на потреби інших. Такі стосунки часто зустрічаються в родинах – у подружжі, між батьками й дітьми, і вони не є здоровими.

«Багато хто щиро вважає свої потреби не такими важливими, як потреби інших, – говорить психолог. – Такий тип поведінки формується і закладається ще у дитинстві, коли дитину змушують «заслужити» любов батьків послухом, згодою тощо. Одна із тез, яку часто несвідомо транслюють дитині батьки: твої потреби неважливі – важливо те, що кажу я. Як приклад – годування: дитина мусить з’їсти манну кашу, подобається їй вона чи ні. І в цей здавалося б, буденний акт, закладена ключова складова маніпуляції – «твої бажання/потреби неважливі», супроводжувана страхом покарання, почуттям провини і думки, що похвалу, а отже, любов батьків потрібно заслужити. Але це не є стосунками любові – це підкорення і пригнічення своїх потреб на догоду іншим, купівля любові. Такими, здавалося б, незначними речами – особливо, якщо вони стають звичними й нормою, у дитини забирається дар свободи волі і вселяється думка, що любов дається лише «за хорошу поведінку». Все це накладає відбиток на подальше життя, на ставлення до себе, інших і світу…»

Такі поведінкові сценарії закладаються з дитинства і, здавалося б, безневинними речами: дівчинка читає гостям віршик, бо просять батьки, хоча їй зовсім не хочеться цього робити – і пізніше, в родині, намагається у всьому догодити своєму чоловікові чи дітям, нехтуючи власними потребами й бажаннями. Для чого? Щоб заслужити любов, увагу чи повагу. Чи й тому, що «так прийнято». Для неї це норма – бути об’єктом маніпуляції і задоволення потреб інших, і вона навіть не уявляє, що можна по-інакшому. Протилежний приклад: дитина вимагає купити в супермаркеті іграшку – і мама купує на останні гроші, тільки аби припинилася публічна істерика. І дитинка зрозуміла – таким чином можна досягнути свого. І надалі діятиме так само: треба трохи, фігурально кажучи, покричати, і дістанеш бажане, незважаючи ні на що й ні на кого. Це – класичний маніпулятор, який з часом і віком набуває віртуозних навичок.

Проте є ще один момент у таких стосунках між батьками і дітьми: невідпірність дитини маніпуляціям дорослих, адже дитина ще немає досвіду і всю інформацію отримує саме від них. Тому на погрозу «віддам тебе чужій тьоті/бабаєві/в дитбудинок» дитина може відповісти тільки послухом і згодою. І, відповідно, засвоює патерн: власні бажання і почуття можуть бути небезпечними, краще їх не проявляти. Так виростає легкокерована людина, зовні чемна, але з придушеними бажаннями і потребами. Наслідки такого виховання можуть проявитися дуже скоро, уже в підпітковому віці, коли бажання прориваються назовні, батьки втрачають авторитет – і відбувається щось на кшталт руйнування всесвіту.

Що робити батькам, щоб запобігти таким апокаліптичним сценаріям? Пам’ятати – дитина має своє потреби, і їх потрібно здовольняти і поважати. Пам'ятати, що ці потреби – важливі. І найголовнішими із них, попри різні форми виявлення, є потреба в увазі, спілкуванні. Мирон Шкробут каже: найкращою і найдорожчою іграшкою, яка може запам’ятатися на все життя, є не дорогий гаджет чи інша річ. Найкраще – коли тато сідає поряд, грається у навіть найпростішу гру, розмовляє, справді цікавиться думками чи почуттями. Такі речі дають відчуття безпеки, дому, впевненості – саме тієї любові «просто за те, що ти є».     

Одна із рис впевненої і цілісної людини – вміння розпізнавати, а отже, протистояти маніпуляціям. Адже маніпуляції як позбавлення вибору зустрічаються чи не у всіх сферах суспільного життя – зокрема, і в релігійній сфері. Це – одна із витончених і тому особливо небезпечних маніпуляцій любов’ю. «Бозя не буде любити, якщо…» означає, що любов, як таку, потрібно заслужити, сам по собі ти її негідний. І це грандіозний обман – можливо, один із ключових і найнебезпечніших у житті людини.

«Любов не заслуговується, вона дається і є безумовною, – каже писхолог. – Бог любить нас безумовною любов’ю, і вона безмежна… Не менш небезпечною у релігійному сенсі є маніпуляція страхом чи нівелюванням особистості, присутня у деяких церковних середовищах і спільнотах. Уявімо: до церкви приходить людина, яка має занижену самооцінку, у важкому емоційному чи моральному стані, і їй кажуть – ти ніхто, твої думки і почуття ні про що, ти повинен лише слухати, що тобі кажуть. До речі, це одна із ознак релігійних сект – повний послух і параліч волі, маніпуляція страхом…»

Мирон Шкробут підкреслює: найперше, що людина повинна пізнати у Церкві – це любов Христа, любов конкретної до неї: «Для  багатьох це грандіозне відкриття – усвідомлення себе Божою дитиною, усвідомлення жертви Христа заради саме цієї людини… І це підносить її гідність, дає розуміння своєї слабкості і гріхів, але й сил їх побороти. До речі, Христос ніколи не маніпулював волею людини – він завжди залишав їй право вибору, не забирав дар свободи волі. Сказав апостолові Петру – «Йди за мною», і він пішов, але це був його вибір. А багатий юнак відмовився, і це також був його вибір – сказати «ні»…

Мирон Шкробут застерігає і закликає бути пильними не лише щодо деяких зібрань, які можна назвати сектами, а й щодо певної літератури, яку можуть розповсюджувати навіть у церквах: це неканонічні, спотворені Євангелія чи молитовники, ознакою яких є саме маніпуляція страхом чи почутям провини. 

Психолог звертає увагу на ще одну сферу, де маніпуляція є одним із ключових інструментів впливу на масову свідомість – медіа. Недаремно телевізор називають «зомбоящиком»: вміло і фахово підібрані блоки новин чи реклами формують ту картину світу, яка потрібна замовнику, а глядач/слухач в даному випадку сприймається виключно як об’єкт, якому необхідно нав’язати певну точку зору. Все це – інструментарій пропаганди та її різновидів, які нині, у часи інформаційних воєн застосовуються повсякчас і фактично скрізь. Протидією цьому може і повинно бути критичне мислення, розпізнавання цих маніпуляційних інструментів та технологій.

Єдиного рецепту протидії різним видам маніпуляцій, звичайно, не існує, проте для початку варто навчитися принаймні розпізнавати маніпуляцію у стосунках. Першою ознакою, за словами пана Шкробута, є усвідомлення й відчуття, що умови складаються так, що вибору немає. Що не можеш відмовитися щось робити, мусиш пристати на запропоновану пропозицію чи наказ тощо. Найпростіша реакція у таких випадках – відсторонитися і подумати: чи можу я це зробити по-інакшому, запропонувати інший ваіант вирішення питання? Іншими словами, сформувати пропозицію win/win, яка задовольняє обидві сторони і ніхто не програє.

Повністю стрім програми можна подивитися тут: