Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


На першому році життя формується довіра до світу, тому такими важливими є відчуття мами й тата, любові і прийняття, – психолог Ольга Чмель-Колесникова

Dity1

Народження дитини – значна подія, яка змінює життя родини і кожного із подружжя. Як пройти цей важливий і непростий етап правильно, уникнути помилок, які трапляються через нерозуміння певних  речей і процесів? Як поводитися з новонародженим і чому такими важливими є перші три місяці життя? Чому у жінок буває так звана післяродова депресія, і чому така депресія інколи вражає і чоловіків? Про це у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» 19 березня в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорила християнський психолог Ольга Чмель-Колесникова.

Чому психологи говорять про «спільну вагітність» пари і підтримують рішення щодо партнерських пологів? Наразі це тренд, але, в той же час, не просто новомодне віяння. Ольга Чмель пояснює: дитина з перших хвилин життя потужно вбирає і запам’ятовує усі враження від світу – образи, звуки, дотики, запахи. Це так званий механізм імпринтингу  (від англ. imprint – залишати слід, фіксувати, запам’ятовувати) – образи, сприйняті у певні переломні періоди розвитку, фіксуються у свідомості і транформуються у стійкі поведінкові  програми. Саме тому таким важливим є цей період переходу з одного безпечного середовища – материнського лона, в інше – у світ, який починається з рук батьків, які чекають цю дитину.

Існує поняття четвертого триместру вагітності – перших трьох місяців після народження дитини: і педіатри, і психологи говорять про нього як про своєрідний період адаптації новонародженого до нових незнайомих умов життя поза тілом матері. У цей період дитина дуже швидко засвоює фактично всю інформацію зовнішнього світу, набуває життєво необхідних навичок, але й потребує постійного фізичного й емоційного зв’язку з, фактично, єдиним до цього моменту відомим і знайомим їй світом – мамою. Саме тому так важливо відразу після пологів не забирати новонародженого у породіллі: дитина пережила величезний стрес виходу із безпечного середовища, але ще, принаймні, три місяці, залишається абсолютно безпомічною як фізично, так і емоційно.

Цей період перших місяців нового життя важливий для всіх у родині – і для мами й тата, і  для старших дітей, якщо вони є, і для бабусь-дідусів. Чоловік вчиться бути татом, тому так важливо,  щоб він був поряд із жінкою й дитиною у перші дні: недаремно зараз йдеться про надання десятиденної відпустки чоловікам у зв’язку із народженням дитини. Старші діти також набувають досвідів – як прийняти іншого і ділити любов батьків, не відчуваючи ревнощів, як ділитися цією любов'ю самому.

Проте у цьому періоді бувають, причому доволі часто, й «темні» моменти, і один із них – післяродова депресія жінки. Її ознаки – постійна тривожність, виснаження, можливі психологічні і навіть психічні зриви, коли у жінки з'являється бажання покинути дитину. За словами Ольги Чмель, причин таких станів – предостатньо, як фізіологічних, так і психологічних. Посилюючими факторами можуть бути і досвід стосунків із власними батьками, часто підсвідомий, і незапланована вагітність, а отже – небажаність дитини, і перфекціонізм («я не ідеальна мати, а отже – погана мати»), який часто несвідомо підсилюють родичі, і тощо.

Як уберегтися і захистити і себе, і дитину від таких станів? На думку психолога, це, по-перше, поінформованість про те, що відбувається, яка дасть впевненість і, певною мірою, зніме тривожність і, по-друге,  турбота про жінку – як фізична, так і моральна, особливо з боку чоловіка. Важливий момент щодо батьків новоспечених батьків – бабусь і дідусів: слід пам'ятати, що це – інша сім'я, поважати її автономність, не втручатися тоді, коли про це не просять, й, тим більше, не критикувати чи дорікати, зокрема, щодо виховання дитини.   

Ще одна небезпека, яка може мати серйозні наслідки – поставити дитину понад усе. Як християнський психолог Ольга Чмель каже:

«Важливо, щоб, при всій любові, дитина не зайняла місце Бога. Не можна ставити дитину понад усе, нехтуючи потребами інших. Пам'ятайте: щасливою дитина росте там і тоді, коли щасливі батьки, між якими є Бог. Статистика свідчить: після народження першої дитини багато шлюбів руйнуються. Чому? Тому що чоловік відчув себе неважливим як людина, зайвим, нелюбленим.  Тому так важливо і у цей період, і пізніше не забувати про спільне життя з Богом, перебування у просторі молитви – повірте, дитинка це також відчує з перших же днів…»

Пані Ольга також розвінчує кілька розповсюджених міфів, інспірованих,  зокрема, і старшим поколінням – наприклад, про те, що не треба надто довго і часто носити малюка на руках, бо «дитина розбеститься». Це абсолютно хибна точка зору – особливо, у перші місяці життя, коли дитина потребує постійного близького фізичного контакту і емоційного зв'язку з матір'ю (як у популярному нині слінгу).

«На першому році життя у дитини формується базова установка – довіра до світу, тому такими важливими є оці відчуття мами й тата, любові і прийняття, – каже психолог. – На цьому базується теорія прив'язаності, згідно якої стосунки у перші 3-4 роки життя людини відіграють ключову роль у психологічному розвитку і впливають на поведінкові сценарії впродовж всього життя. Головна ідея цієї теорії Джона Боулбі, британського психоаналітика, – кожна людина від народження має потребу в близькості…»

Психолог радить: у перший рік дитинка повинна постійно відчувати цю близькість мами й тата. І дуже не радить занадто раннє «відривання» від батьків на користь бабусь-дідусів чи нянь. Те ж стосується відсторонення від дитини батька – бо «це не чоловіча справа»: такі моменти створюють відчуження як батька від дитини, так і поміж подружжям; тому нерідкісними є розлучення на другому-третьому-четвертому році, коли такі стосунки стають нормою.

«Сильна емоційна потреба і прив'язаність дитинки до мами-тата триває до півтора-двох років, і це період,  коли людина максимально встотує ту любов, яка її оточує, яку дають батьки, – каже Ольга Чмель. – Емоційна відокремлення починається десь із трьох років, коли дитина каже « я сам/сама». Щоправда, буває, що і у п'ять років дитинка не може відірватися від мами. А буває, що і в 35, хоча це вже інша історія. Причина цієї залежності/співзалежності від батьків – одна: людина свого часу не добрала тієї безумовної любові і довіри, не впевнена у собі, у своїй вартісності, не пройшла цей шлях від наповненості любов'ю до самостійності…»

Література на цю тему, яку радить християнський психолог Ольга Чмель-Колесникова:

Людмила Петрановська. Таємна опора (це саме про теорію прив'язаності);

Людмила Павлова: Розвиток дитини – від народження до трьох років;

Книги Вільяма і Марти Сірс про перші роки життя дитини.

 

Повністю стрім програми можна подивитися тут: