Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Прощення як внутрішній процес – це нагода переосмислити, що у житті є справді важливим, – ієромонах Йона Максим

927874

Питання прощення для християн – одне із найважливіших, і особливо воно звучить у період Великого Посту. Що означає простити, пробачити і чому це важливо для обох сторін – і того, хто винен, і того, хто прощає, відпускає? І чому це прощення дається  так непросто і для цього потрібна велика духовна праця? Про це на початку Великого Посту розважав ієромонах студійського уставу Йона Максим у програмі «Добра розмова» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».

Що таке прощення – і як процес, і як акція, перепрошування, прохання про це? Монах Йона каже: як людина починає нову справу з чистого листа – так це відбувається і в плані духовному. Щоб щось почати, потрібно очиститися, вийти на «старт» нового життя, відпустити і простити себе і інших.

«Прощення як внутрішній процес, який привів до цього рішення, – нагода переосмислити вчинки, періоди, стосунки з собою, ближніми, Богом… І в процесі такої духовної роботи, перепрошуючи і вибачаючи, людина засвідчує, що готова розпочати новий період у своєму житті…», –  каже монах Йона.

І це потрібно, перш за все, самій людині, важливо у її стосунках з Богом.

«Якщо щось у нашому житті було і залишилося непрощеним – значить, було недостатньо любові, –  розважає монах Йона. – Прощаючи собі чи ближньому, ми заповнюємо порожнечі, які виникли внаслідок гріха. А порожнеча – це не-існування, там немає нічого…Прощення – вияв любові, життя: ми ніби кажемо – я пробачаю, готовий забути скоєне. Це говориться і собі також, не тільки комусь… І тоді на порожньому чорному місці непрощення, образи і болю знову народжується життя…»

Монах Йона каже: «Христос помер на хресті і вилив прощення своїм прийняттям і стражданням – немовби витекло потужне джерело милосердя… І тому з кожним своїм прощенням ми вступаємо до тієї безконечної ріки, яку Він нам відкрив… Коли людина прощає – коли вона у змозі і здатна простити, вона ніби купається у тій ріці Христової благодаті…»

Що відбувається, коли ми не прощаємо чи не можемо простити? Монах Йона порівнює цей стан із замуленим озерцем, до якого не може пробитися підземне джерело: воно висихає, закисає, мертвіє. І тільки ми самі можемо пробити шляхи живій джерельній воді, допомогти їй пробитися – прощенням від щирого серця.

«В духовній літературі ми часто зустрічаємо цей образ – людина не йде вперед, застрягає, завмирає… І це означає – вмирання. Адже життя – це рух. Не можна зависнути між світами, між прощенням/непрощенням, небом і землею, тому що рано чи пізно людину почне тягнути вниз. Вниз – це легко…»

Проте монах Йона не моралізує і розуміє, як непросто буває простити. Каже – не можеш це зробити щиро, то хоча б не бажай зла. Це, певною мірою, вихід на нульовий рівень: не бажати зла, а отже – бути відкритим до добра, до нових відносин.

Проте є питання і випадки, коли людина простити – не може. Щиро не може, як би не хотіла. І це мучить, виснажує, потребує тпрощення, але – ні.

«Я кажу тоді – йди до Господа і почни це говорити Йому, –  каже монах. – Коли людина приходить до Бога зі своїми особистими молитвами, у куточку своєї закритої духовної кімнати –  це знак, що вона хоче це зробити, це немов дух, знак, передумова, що цей крок буде зроблено… Але якщо людина про це не говорить, чи проговорює тільки з собою – це замкнене коло, з якого немає виходу. Тому Бог і дав нам молитву – як змогу вийти і  говорити, просити сили. Так створюється духовна напруга як передумова розвитку, виходу із, здавалося б, безвихідного становища…»

Але, каже монах, не потрібно забувати, що прощення має дві складові – людську волю і Божу благодать: «Буває, що ніби й простив, але якісь речі все одно згадуються – навіть перед смертю… І тут приступає Божа благодать: якщо вона сильна, то все стирається, всі ці обиди… Тому ми віримо, що Христос – лікар душі і тіла, єдиний, хто може залікувати наші рани…»

Є ще один момент – як бути, коли той, кого образили, не хоче чи не може простити?

«На то немає ради… –  каже Йона Максим. – Якщо я прийшов зі своїм прощенням, а людина не приймає його, не йде на контакт, то… Такі випадки є і в монашому житті – коли один одного не може простити. Питання у тому, що ми не можемо вступити у совість і сумління іншої людини – це її воля, простити чи ні. Можеш чинити по своїй совісті, прийти у покорі і попросити прощення, але контакт – то свобода людини, її право і вибір. Господь не посягнув на ту свободу, тож і ми не можемо переломити людську волю. Можемо розмовляти лише зі своєю совістю…»

Повний стрім програми можна слухати тут: