Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Багато людей потребує людського голосу, перш ніж почує Голос Божий, – отець Тарас Карвацький

Qwerty

Чи потрібна Богові реклама або піар? Здавалося б, дивне питання, яке викликає категоричну відповідь: ні, бо реклама це – більший чи менший обман, спрямований на користь рекламодавця. Проте це не зовсім так: багато речей, зокрема, й реклама – лише інструмент, який сам по собі не є ні хорошим, ні поганим, все залежить від цілей того, хто цим інструментом оперує. Отець Тарас Карвацький спробував накладасти сучасні масові тренди на проповідництво, про що – у програмі «Вечірні діалоги з душпастирем».

Для початку отець Тарас пропонує задатися питанням – а що ж таке реклама по суті, без новіших негативних нашарувань? Отже, reclamare латиною означає «проголошувати», «голосно говорити». Практика рекламування сягає часів Стародавнього Єгипту, де були оповісники й поголосники – найняті люди, які розповідали про товари й послуги, і, таким чином, поширювали інформацію у певних середовищах. Таке оповіщення, повідомлення й інформування у всі часи застосовувалося не лише щодо матеріальних речей, а й ідей.

«Багато сучасних людей, спираючись на різні досвіди, вважає, що головне – якісний продукт, якому реклама не потрібна, – каже отець. – Але звернемося до початкового питання про «рекламу» (чи проголошення) Бога. Так, Господь міг би чекати, поки люди самі дійдуть і пізнають певні істини, самі прийдуть до нього. Проте Христос чомусь каже своїм учням – йдіть і проповідуйте Христа, проголошуйте ім’я Господнє. Чому? Так, проповідь апостолів була своєрідною рекламою Бога, але не для власної користі і зиску, як це є у тому, що розуміємо під рекламою ми, а в ім'я і славу Бога…»

«У рекламі важливою є людина, яка подає інформацію, – каже отець. – У цьому також і сутність проповідництва – дати відчути іншому доторк Бога через посередництво донесеного слова. Багато людей потребує людського голосу, перш ніж почує Голос Божий сам і тільки так, які Він промовляє до кожної людини. Тому повсякчас потрібно себе запитувати: що я знаю про правдивого Бога, що міг би розповісти про Нього іншим? Так, апостоли бачили живого Бога, а ми можемо і повинні жити з Ним у своєму серці, пізнавати, відчувати Його присутність. І тоді – проповідувати правдивого Бога своїм життям…»

Отець каже: такий шлях пізнання і життя з Богом змінює й самого проповідника.

«Проголошення Бога допомагає й нам самим, тому що розповідаючи про Нього, ми щоразу відкриваємо у Ньому щось нове й для себе, – каже отець. – Так само діє й молитва: вона є помічною й дієвою тоді, коли зм’якшує наше серце, наближає до Бога нас, і тоді, наповнивши свою душу спілкуванням з Богом, ми можемо молитися за інших, ділитися, допомагати… З іншого боку, можна знати й говорити багато гарних слів, але так і не пізнати живого Бога, не наблизитися до нього…»

Що потрібно для того, щоб розповідати про Бога, проголошувати Його? Отець каже – перш за все, жити з Богом, показувати Його присутність своєю поставою і життям. Отець згадує поїздку групи української молоді до християнського табору УГКЦ у Затоці. Водії автобусів, родом із Півдня України, які були у цьому товаристві кілька днів, потім говорили: «Ми побачили у вашій молоді людей, які вірять в Бога, і всім казатимемо, що при Церкві виховується така молодь…»      

Ще один момент, який згадує отець Тарас: про певні речі, як от про святість чи гріх, говорити у товаристві чи публічно ніби не прийнято. Чому? На його думку, тому що у нашій культурі і соціумі панує страх розмов і думок про смерть. Адже святість отримується після смерті – як і спасіння, і звільнення від гріха.

«Проте святість – це дар, який ми отримуємо від Бога на самому початку нашого життя. Це не те, що ми маємо заслужити, ми вже отримали це небо – від народження. І ми можемо цей дар прийняти. Чи відмовитися від нього, з власної волі. Святість – це й дар, який ми отримуємо через смерть, як підсумок прожитого життя. Тому ми часто боїмося говорити про смерть – боїмося визнати перед самими собою, що не прийняли цей Божий дар, відштовхнули його…»

Отець каже: ми готуємося до якихось свят, відпусток та інших подій у своєму житті, проте є подія, яка, так чи інакше, станеться з кожним. Ми не вічні на цій землі.

«Потрібно пам’ятати про це і боятися не смерті, а гріха, –  каже він. –  Гріх віддаляє нас від спасіння і Неба, і ми непомітно стаємо на сторону диявола. Ніхто із нас не є досконалим і безгрішним, але ми можемо покаятися у своїх гріхах у щирій сповіді, спокутувати їх своїми вчинками, думками і молитвою…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут: