Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Будь-яка родинна подорож чи прогулянка може стати неймовірною, якщо на першому місці – наші стосунки, – отець Дмитро Романко

1468582983

Напевно, у багатьох із нас найкращі спогади дитинства пов’язані з прогулянкою чи подорожжю всією родиною чи з кимось із батьків. Чому так важливо подорожувати разом і чим є такі подорожі насправді? Як зробити так, щоб поїздка чи похід принесли радість, а не втому й розчарування? Про це у програмі «Вечірні діалоги з душпастирем» розважав отець Дмитро Романко, священик і сімейний психолог.

Спільні подорожі дають можливість ніби зі сторони побачити, що відбувається у сім'ї. Це своєрідний «тест дороги», де може трапитися різне, і до якого ми є готовими або ні. Особливий виклик – подорож з дітьми як особлива відповідальність і за себе, й за інших, як і перевірка на зрілість стосунків у подружжі. У таких поїздках проявляється багато прихованого у повсякденному житті – це своєрідне віддзеркалення реальної ситуації, але й можливість переосмислення стосунків загалом.

«У подорожах з дітьми потрібно передбачити все до найменших можливих деталей – у цьому відмінність від подорожей наодинці, –  каже отець Дмитро. – Часто не враховують, що забута парасолька чи дощовик можуть перетворити приємну подію на щось, сповнене образ, роздратування, неприязні. Чому? Тому що коли за таких умов терпимо дискомфорт і справедливі чи несправедливі дорікання тощо, загострюються наші давні внутрішні зранення, непроговорені і незагоєні…»

При цьому отець Дмитро підкреслює: щоб зміцнити стосунки, важливо подорожувати багато і разом. І – як продовження звичного внутрішнього життя сім'ї, а не щось екстраординарне, якою б екзотичною не була ця поїздка.

«Практика показує: найбільш невдалі подорожі (і не тільки подорожі) пов'язані із надмірними очікуваннями, – пояснює він. –  Люди думають, що варто поїхати у якусь екзотичну країну, і все зміниться – і у подружніх стосунках, і в стосунках з дітьми. Проте це буває вкрай рідко. Потрібно розуміти: стосунки схожі на м’язи, які повинні працювати постійно, інакше вони слабнуть чи й атрофуються. В активних стосунках ці «м’язи» –  вміння відчувати одне одного, цікавитися, реагувати, –  добре натреновані. Якщо ж цього немає, то навіть багато вражень і задоволень не вплинуть на тип взаємодії у сім’ї. Такі подорожі – це не потреба розкривати одне одного в іншій атмосфері і пізнавати світ, а, радше, бажання втекти з обридлої квартири і обставин. Тому такі спроби майже приречені на неуспіх і навіть на загострення ситуації, на ще більше розчарування. Мовляв, якщо уже й це не допомогло, то…»

Що ж такого має бути у цій сімейній подорожі – подорожі разом, щоб усі члени родини почувалися затишно і щасливо, і, врешті, повертаючись до преамбули, згадували ці прогулянки/походи/поїздки тепло і вдячно все життя?

«Будь-яка подорож – чи навіть просто прогулянка у парку чи лісі, може стати неймовірною , якщо на першому місці – наші стосунки, – каже отець Дмитро. – Все інше – видовища, багато сильних вражень тощо – додаткове і не визначальне. Похід на Говерлу, меншу гору в Карпатах чи й на озеро, річку чи в парк у межах міста можуть стати неймовірною пригодою для всього сімейства – із відкриттями і враженнями, яких не дасть жодний Діснейленд. Пригоди – довкола нас, і для цього не потрібне щось дороге, часто достатньо просто вийти на озеро чи у сквер біля дому. І може виявитися, що у цій невеликій подорожі чи прогулянці до вас прийде нове відкриття стосунків з Богом – відчуття єднання з природою, з людьми, яких ви любите, якого ви раніше не переживали…»

Дмитро Романко каже: потрібно намагатися проживати кожен день так, щоб такі вакації були приємним продовженням того, що і так є у маленькій спільноті – сім'ї. Тому важливим є не «куди» –  поїхати чи піти, а «як» –  як проводиться час із дітьми повсякчас, а не лише на коротких чи довших вакаціях.   

«Найкращий відпочинок – не той, який вимагає цілковитої зміни місця й способу життя, –  вважає отець Дмитро. – Найкраще, коли такі моменти природно вплетені у повсякдення. Знайти годину чи дві, щоб вийхати з родиною за місто, не чекаючи вихідних. Чи, наприклад, що такого надзвичайного у складанні констуктора «Лего» з дітьми увечері? Суть у тому, що коли любиш людину, коли є ця атмосфера – кожна дія буде неймовірною: їсте ви разом, складаєте конструктор, прибираєте чи гуляєте увечері. Подорож дає можливість подивитися на все це зі сторони, вимагає нових вмінь пристосовуватися і адаптовуватися одне до одного й до ситуації, тому вона корисна. Але коли немає задоволення від простих речей, якими б сильними не були враження від далекої подорожі, вони не будуть такими, як похід на річку, де діти тішаться простими камінцями чи паличками тільки тому, що ви разом…»

Власне, у цьому – і сутність стосунків з Богом: у вмінні бачити і переживати велике у малому. Надмірно заглиблюючись у зовнішні емоційні пережиття і враження, ми мимоволі відволікаємося  від головного, яке є у нас і навколо нас, і яке потребує зосередження, тому що Бог промовляє у тиші.

«Подорож – хороша нагода замислитися над усім нашим життям, –  каже отець Дмитро. – Задати собі питання: чи справді я живу наповнено і осмислено, чи це гонитва за якоюсь тінню, яка виснажує і залишає лише втому і порожнечу? Адже найбільше втомлюємося тоді, коли не бачимо сенсу. Тому потрібно намагатися проживати кожен день так, щоб не було потреби втекти. Суть подорожі – вміти відчути, чого потребуємо ми і найближчі нам люди, за яких ми відповідальні. І, найважливіше, щоб у цій подорожі з нами був Бог. Мова не лише про молитву на початку і подяку по завершенні, а про те, щоб через наше спілкування, сприйняття навколишнього світу ми могли Бога прославити і поділитися цим нашим досвідом і свідченням…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут: