Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


«Бог є всюди, і в кіно також. Найважливіше – мати силу і бажання побачити Його», – отець Тарас Карвацький

150266

Вміння бачити сенси у всьому, що нас оточує і відбувається навколо, - один із шляхів до Бога. Новітні комунікації – один із інструментів, які можуть як збити, так і зорієнтувати на цьому шляху, все залежить від мети й мотивів автора послання, його аудиторії і окремого адресата. Одним із таких інструментів є кінематограф –  як кіномистецтво і вид масової культури. Автор проекту «Відеокатехиза», отець Тарас Карвацький у програмі «Вечірні діалоги з душпастирем» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» ділиться своїми думками про те, як дивитися фільми і бачити щось більше.

«Чи є Бог у кіно?» – риторичне запитання… Господь є всюди. Найважливіше – мати силу і бажання побачити і зустрітися з Ним, а це може статися будь-де», – каже отець.

Отець Тарас цитує послання папи Павла Івана ІІ від 1993 року про відео- та аудіокасети (мейнстрім на той час) у формуванні культури і свідомості: «Папа ще тоді говорив про нову культуру, яку творили сучасні засоби масової комунікації і культури. І про те, що Церква повинна вести євангелізацію і так – мовою цієї культури висловлювати незмінні правди Євангелія. Христос говорив притчами, і це була зрозуміла і захоплива для людей мова. А папа Іван Павло сказав, що мовою чи способом донесення Євангелія може бути і кіно, і популярна музика…»

У цьому ж 1993 році папа Іван Павло ІІ написав ще одне послання – «Кіно – рушій культури і джерело цінностей», з нагоди сторіччя кінематографа: «Часто кінофільми можуть навіювати, особливо молоді, певні рішення, впливати на вибір, вчинки, цінності. Кіно промовляє до глядача не так словом, як образами, здатними глибоко впливати на свідомість і підсвідомість…»

Тоді ж Церква закликала режисерів, продюсерів, акторів, сценаристів, які вважають себе християнами, демонструвати свою позицію, не приховувати своїх цінностей, якою б не була скороминуща мода і тренди.

З іншого боку, цією позицією є все наше життя: чим живемо, тим і можемо поділитися з іншими – зокрема, у своїй праці чи професії. Як сказав один німецький монах ще у середньовіччі, звертаючись до ремісників міста, – треба робити свою роботу так, ніби її результатами буде користуватися Бог. Тому такими цінними є фільми про людей, які живуть і працюють саме так – це теж свідчення Євангелія.

Отець Тарас Карвацький розповідає про досвіди кіноклубу «Відеокатехиза» при храмі Різдва Пресвятої Богородиці у Львові – як відбуваються сенси, які фільми добираються для перегляду, які критерії і якості кіно важливі. На думку отця, головне – як і для чого ми дивимося той чи інший фільм. Саме мета визначає добірку фільмів.

«Хороших фільмів багато, хоча і не на кожному можна побудувати катехизу, – каже отець. – Як і не кожен фільм варто дивитися: як казав апостол Павло у посланні до коринтян, «все можна, але не все корисне»…

За словами отця Тараса, важливо глибше розуміти, що саме хотів сказати автор фільму, чи й більше – що Господь хотів сказати через посередництво цього автора і його фільму.

«Ми починаємо свої сеанси із вступної бесіди про автора – хто він, який його єиттєвий шлях і доробок, про що буде даний фільм і як він постав, – розповідає він. – Уява і думка починає працювати ще до перегляду, наштовхує на перші кроки у роздумах. Під час перегляду час від часу робимо паузи – щоб порозважати, що вразило, торкнуло, поділитися думками і про фільм, і про те, що виходить далеко за рамки власне сюжету…»

На думку отця, саме ці спільні роздуми, можливість поділитися баченням і думками – один із найцінніших моментів таких сеансів. «У даному випадку, фільм – різновид євангелізації. Чи – розмови про віру на різних рівнях. Фільм вмикає і залучає наші емоції, роздуми, систему пошуку – як і притчі у Євангелії, які спонукають спільно шукати відповіді на складні питання у простих історіях. Біблія вчить нас досліджувати дух будь-якого послання, і фільм кіно ставить нам виклик – наскільки ми можемо адаптувати християнство до трендів ХХІ століття…»

Отець Тарас рекомендує добірку художніх фільмів, які він відібрав для «Відеокатехизи». Це, зокрема, голівудські фільми про повсякденне життя, яке рано чи пізно випробовує на міцність, оголюючи сутність людини. Наприклад, «Імператорський клуб» Майкла Гоффмана – про помилки вчителів у вихованні дітей і те, наскільки вони впливають на життя учнів, коли вони стали дорослими. Чи «12 років рабства» Стіва Макквіна – історико-біографічна драма про чорношкірого Соломона Нортала, події якої відбуваються у 40-х роках ХІХ століття у Нью-Йорку; фільм відзначений преміями «Оскар», «Золотий глобус» та BAFTA як найкращий фільм 2013 року. Чи «Невидима сторона» Майкла Лі Генкока – фільм, заснований на реальних подіях про шлях гравця в американський футбол Майкла Оере від школи до команди найвищої ліги «Балтімор Рейвенс».

Повний перелік рекомендованих отцем Тарасом кінострічок – у стрімі програми.

Історії героїв таких фільмів спонукають заглибитися у мотивацію їх вчинків і щоденних виборів, подумати, що їх веде і підтримує у важких і, здавалося б, безвихідних ситуаціях?

«Християнство як внутрішня сутність означає мати перед очима Христа повсякчас, у кожну годину чи хвилину, керуватися Божими заповідями у кожному вчинку чи рішенні, – каже отець Тарас. – Сприймати все це не поверхово і формально, а цілісно, цим повинно бути просякнуте все наше життя, а не час від часу. Посвятити Паску на Великдень, воду на Йордан чи з’їсти куті на Різдво, та й по всьому – не означає бути причетним. Як і формально прийти на недільну службу чи й до сповіді…»

Отець також звертає увагу на фільми, які, зазвичай, показують по телебаченню чи у кінотеатрах, наприклад, на Різдво – «Різдвяна історія», «Різдвяний ангел» тощо. На його думку, небезпека таких фільмів – у підміні понять: власне подія – народження Христа, замінюється темою подарунків, святкового столу, якихось незвичайних пригод із геппі-ендом. Проблема – у саме таких акцентах, у яких майже не залишається місця сутності цих свят, їх божественного наповнення.

Додамо, що в Україні уже п’ять років проводиться фестиваль християнського кіно – «Світло», який збирає фільми, які проповідують християнські і загальнолюдські цінності. Це короткометражні ігрові й документальні фільми, анімація, соціальні відеоролики тощо. Цьогоріч головний приз фестивалю здобув фільм Михайла Іллєнка «Урок», приз глядацького журі отримав фільм «Чоловік» Оксани Артеменко.

На фото – кадр із фільму «Страсті Христові» (2004) Мела Гібсона. Зараз знімається сиквел

Повний стрім програми можна подивитися тут: