Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Перше, що маємо зробити – впустити Бога у своє життя і почати помічати його присутність навіть у звичайних подіях і справах, – отець Назар Гавриляк

%d0%9d%d0%b0%d0%b7%d0%b0%d1%80 %d0%93%d0%b0%d0%b2%d1%80%d0%b8%d0%bb%d1%8f%d0%ba

Ким є для нас Бог? Кого ми у Ньому бачимо – друга, батька, суддю?.. Від чого залежить це сприйняття? Здавалося б, дивне запитання, на яке кожен має свою звичну відповідь. Проте воно – із розряду тих простих/важких питань, над якими ми, зазвичай, замислюємося нечасто, а, отже, наші відповіді, як правило, неглибокі. Про те, хто ми перед Творцем і ким він є для кожного із нас, у програмі «Вечірні діалоги з душпастирем» розважав отець Назар Гавриляк.

Справді, ми віримо – чи думаємо/кажемо, що віримо, що Бог є, і цього ніби достатньо. Але чи усвідомлюємо, яка його роль у нашому житті, повсякчас і всюди? Ще у часи Старого Завіту люди шукали відповіді на питання про правдивого Бога, шукаючи, благаючи чи вимагаючи його допомоги. Але, як сказав один сучасний богослов, Господь може допомогти тільки тоді, коли людина сама цього хоче і прагне. Адже зрозуміло, що Богові від нас не потрібне ні спілкування з ним «за розкладом», ні формальна молитва, ні страх перед ним. Йому потрібні відверті щирі стосунки з нами, як у люблячого батька з любленими дітьми.

Папа Франциск в одній із катехиз якось сказав: «Бога немає як чогось безособового і невизначеного. А є Бог, який себе об’явив, віддавши свого сина, став справді близьким, дав стежку життя і береже кожного з нас на цій дорозі…»

«Кожен має власний досвід пізнання і спілкування з Богом, – каже отець. – Але ми часто кажемо про очевидність Бога і, в той же час, вдаємося до маніпулювання, кажучи: «Боже, дай мені…» Старші люди часто дякують Богові, коли все добре, а коли погано – мовляв, що ж, доля така… Але яке місце і роль людини щодо Бога чи тієї ж долі? Бог дарував нам дуже багато – і життя, і свобідну волю, і право й можливість вибору…»

Отець каже: базове суб’єктивне сприйняття і образ Бога найперше формується в сім’ї, і залежить воно, зокрема, від батька – яким він є у сприйнятті дитини, як вона відчуває його. Дослідження щодо того, до кого звертаються діти й підлітки по допомогу і підтримку, які проводилися у 2012 році, дали такі результати: до батька – 1%, до мами – 34%, до друзів – 26%, справляються самотужки – 27%. Тобто діти, по суті, живуть без батька – у сенсі, що немає емоційної прив’язаності до нього, а, отже, довіритися йому складно.

«Так, батьки, як і всі люди, тою чи іншою мірою недосконалі, і їхню любов – більшу чи меншу, ми проектуємо на наш досвід сприйняття Бога: як люблять батьки – так, отже, любить і Бог. «Якщо мене відштовхнув рідний батько, то як мене прийме Бог?», «Якщо Господь люблячий, як він міг забрати найдорожчу мені людину» –  думаємо ми. Але любов Бога – досконала, і у певний спосіб і моменти Він відкривається нам. І тоді ми задаємо собі запитання – для чого ми є у цьому світі, чого хоче від нас Господь? І відкриваємо для себе образ і розуміння Бога – своє…»

Духовне споріднення, яке пропонує нам Бог – як стосунки мудрого люблячого батька і дитини, який провадить, виховує, дбає, але вибір залишає за нами. Він дає нам почуття захищеності у щоденному житті, і це дає мужність скоритися перед Божою волею – і у стражданні також, яке сприймається як виявлення великих справ Божих, але ніколи як покарання за гріхи, як вважали в часи Старого Завіту.

Важливий крок у пізнанні Бога – правильне розуміння його сутності, без надавання йому якостей і пристрастей, притаманних людині, так званого суб'єктивного сприйняття Бога. Є кілька типів такого сприйняття, як от:

1. Господь-диктатор, який карає за непослух – саме так часто говорять батьки чи бабці/дідусі дітям.

2. Господь-«бухгалтер», який рахує наші добрі вчинки і відповідно «відважує» благословення і благодать.

«Ми, люди, - кількісні істоти, і часто вважаємо, що чим більше, тим краще – зокрема, і молитов, – пояснює отець. – Але насправді важлива якість молитви – як ми промовляємо до Бога, чи вміємо чути його у своїй молитві, чи вчимося мислити так, як він би хотів від нас. Як це розпізнати? Через інших, через їхні потреби і знаки – часто Бог промовляє до нам саме так…»

3. Господь-суддя, який спостерігає, випробовує нас і чекає, коли зробимо помилку.

«Так, Бог спостерігає, але не вичікує наших помилок. Навпаки – Він посилає нам ситуації, людей, можливості, засоби, щоб ми цих помилок не робили чи змогли виправити, змінити щось у нашому житті. Ми цим не користаємо, нічого не робимо і кажемо, - ну, що ж, так сталося… Але Бог чекав і чекає нашої дії…»

4. Господь як недосяжний дух, якому немає діла до наших проблем і ніколи вислуховувати наші молитви. Таке уявлення і ставлення, зазвичай, мають люди, до яких саме так ставився батько чи обоє батьків.

5. Господь-ідол, який потребує поклоніння і почестей.

«Це думки людей, які думають, що вони поза Богом і його волею. Проте ці слова їм диктує страх, зневіра, але вони також потребують Бога…»

«Нам потрібно зрозуміти, що Бог – той, кого можна пізнати по-справжньому, не накладаючи на нього свої інколи негативні досвіди, – досяжний і не ховається. Він дав нам все – життя, свободу, святі таїнства, десять заповідей, які загороджують нам дорогу у прірву… Господь – творчий, і цю творчість, як основу життя, дав і нам…Тоді зможемо будувати правильні стосунки з Богом, знаючи, що він завжди поруч і завжди готовий нам допомогти, якщо ми справді цього захочемо. Перше, що маємо зробити – впустити Бога у своє життя і почати помічати його присутність навіть у звичайних щоденних подіях і справах…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут: