Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Неймовірні речі починають відбуватися, коли ми слухаємо і чуємо голос Бога, – отець Олексій Саранчук

Maxresdefault  3

У своєму житті – особливо, у важкі хвилини і часи, коли сподіватися можна тільки на чудо, часто кажемо: «Чи чуєш мене, Господи?» Проте, мабуть, нечасто питаємо себе – а чи чую я Господа? При тому, що Він не полишає нас ніколи, показує шляхи, дає відповіді на наші найсокровенніші запитання. Про те, як Господь промовляє до нас, як слухати і почути Його голос у «Вечірніх діалогах з душпастирем» розважав отець Олексій Саранчук, якого називають «отцем з гітарою».

«Господь – мій пастир, в недостатку не буду… Амінь», – співає отець 23-й Псалом. До слова, саме пісенна форма, поєднання слова, мелодії і голосу – одне із таких промовлянь Бога до нас, промовлянь, які «заходять» найлегше, майже напряму.

«Пастир – той, хто кличе овець. Що цікаво: вівці мають поганий зір, але слух у них чудовий – вони чують голос свого пастира, вирізняють серед інших і йдуть на його поклик, – говорить отець Олексій. – Так нас провадить і Бог – промовляє, кличе повсякчас, але як нам почути цей Голос?...»

У літургійних текстах звучать слова – «будьмо уважні». Проте навіть на літургійній службі ми мало прислухаємося до текстів, через які Бог до нас промовляє і відкриває дорогу спасіння.

«Зі слуханням у людей проблема, хоча слухаємо всього і різного дуже багато: телебачення, радіо, рекламу, що кажуть про нас чи про когось – на все це наші вуха відкриті, – каже отець. – Але серце людське чомусь глухе на речі, які звучать і промовляються у внутрішній тиші, на голос того, хто і є самим Словом… Пам’ятаємо: на Початку було Слово, і Слово було – Бог. Слово, з якого все постало, – Логос, який промовляє через своє творіння, і безпосередньо, і через слово написане й промовлене. Біблія – Слово Бога до нас, людей. Але цей Голос звучить серед численних інших голосів, тому так важливо розрізняти їх і вирізняти той один єдиний…»

Ми перебуваємо у часі Різдвяного посту – часі воплочення Слова Божого, яке Діва Марія почула від Архангела: «Ти – благословенна між жінок…» У цьому ж часі, 4 грудня, відзначається Введення у Храм Пресвятої Богородиці – день, коли трилітню Марію привели до храму, де вона виховувалася. Ці два свята – чи події, певною мірою, пов’язані саме умінням слухати і чути.

«У вихованні Марії у храмі було найголовніше – навчання вмінню слухати Бога, чути істину про Бога, який об'явиться, щоб провістити шлях спасіння, почути голос, який звістить, для чого ми живемо, куди йдемо і що є найважливішим у нашому житті… Виховучись у цьому храмі, Марія зростала і у слуханні і, напевно, тому була здатна почути голос Благовіщення, яке звістив їй архангел Гавриїл…»

Але Голос Бога – не лише для обраних. Ми всі – його творіння і діти, і Його найбільше бажання – щоб ми чули і слухали Його, тому що Його мова – мова Любові.

«Бог відкривається нам як Бог, який любить. Він і є самою Любов'ю – і ми вийшли із серця цієї Любові, яка завжди промовляє до нас, береже і провадить. Але Любов завжди очікує на взаємність. І коли Бог промовляє до нас цією любов’ю, а ми залишаємося нечулими чи глухими до цього голосу – серце людське черствіє і життя немає…»

Отець Олексій каже: можливо, найперша трагедія, яка сталася з людиною як Божим творінням – коли вона вперше не послухала Бога. Йдеться про гріхопадіння і спокусу плодами з дерева пізнання.

«Бог, як люблячий батько, беріг людину від смерті – того, що могло принести у її життя прокляття. Але людина не послухала Його – навпаки, у своєму слуханні прихилила вухо до іншого голосу, який казав «не вмрете, а станете такими, як Бог». І за весь час існування людини у цьому сенсі нічого не змінилося: маємо в житті голоси, які манять на манівці і кажуть, що «саме ця дорога приведе до щастя». Але дуже часто, пішовши за цими голосами і цією дорогою, маємо великі трагедії, терпіння і муки. Але й ходячи до Церкви – щонеділі й роками, люди можуть так і не почути Голос Божий…»

Чому так? Отець ділиться своїми досвідами і каже: тому що не слухаємо і часто навіть не задаємо собі питання – ким і яким є для мене Бог? Як я його бачу? Це важливо, тому що Бог потребує діалогу і відповіді, яку ми називаємо молитвою, але – молитвою серця, а не лише завченими словами. Господь повсякчас, у нашу радісну і трудну голину, промовляє до кожного з нас – стукає у двері і чекає, коли відчинимо і впустимо Його.

«Це чудовий момент – коли людина хоче і починає чути Евангелію, яка перекладається як «добра новина». Неймовірні речі починають відбуватися, коли ми чуємо голос Бога. Якщо поглянемо на історію людства, то основним лейтмотивом було і є – слухай і почуй голос Божий і буде тобі добро. Перші слова, які почув Адам після гріхопадіння – «Адаме, де ти?» Бог завжди промовляє і шукає нас – не для того, щоб покарати, а щоб врятувати, зцілити своєю любов'ю Батька до нас, його дітей. Без батька ми – сироти, і цей дух сирітства увійшов у людей після гріхопадіння, і вони пішли своєю дорогою. І Господь через своїх пророків говорив людям: мої дороги не є вашими дорогами, мої думки – не є вашими думками, бо як вищим є небо від землі, так і думки мої вищі, ніж ваші… Але Бог також завжди давав людині вибір, кажучи – ставлю перед тобою життя і смерть, але вибирай життя, благословення… Він промовляє до нас повсякчас, проте якщо наше серце нечуле до його голосу, ми ніколи не пізнаємо ні Його любові, ні спасіння, ні життя. Але Він завжди вказує нам шлях – і цей шлях завжди до світла…»    

Повністю стрім програми можна послухати тут: