Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


За святим Августином, якщо маєш проблему чи біль, потрібно не побоятися стати перед ними, – християнський психолог

1547712174 pazinyak

Постійне внутрішнє невдоволення – собою, іншими людьми, ситуацією, становищем тощо, навіть
якщо для цього є причини і підстави, є руйнівним і нищить людину зсередини. Цей внутрішній
неспокій запускає механізми (само)заперечення, це – не-любов, перш за все, до себе самого. Як
знайти внутрішню гармонію, відновити душевний спокій і полюбити себе, у програмі
«Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» говорила християнський психолог Орися
Пазиняк.

Отже, як зрозуміти, що з нами щось не так і визначити справжню проблему внутрішнього неспокою і
дискомфорту? Перший крок до зцілення, у будь-якому випадку, – визнати, що так, проблема є, і з нею
потрібно щось робити.
«Якщо звернутися до Святого Письма, то там йдеться про те, що від початку людина створена
досконало, за образом і подобою Божою, і це вписано у наше серце, – каже Орися Пазиняк. – Але у
житті щось стається – і жінка, в глибині душі, уже не думає, що у її серце вписана краса і любов, а
чоловік не почувається сильним і мудрим, таким, яким задумав і створив його Господь. І люди
почуваються нещасливими, так, ніби втратили щось важливе, головне у своєму житті. Тільки от – що?
Так відбувається тому, що щодо кожної людини є певний Божий задум, місія, яку людина повинна
сповнити, і тоді, що б не відбувалося, вона почувається щасливою. Проте часто людина втрачає
відчуття своєї місії і сенсу свого і тільки свого життя. Це відбувається непомітно, а корені заховані у
дитинстві, у стосунках з батьками… »
Йдеться, зокрема, про не відпускання дітей від себе, про гіперопіку, яка видається любов”ю ы
самопожертвою, проте такою не є. Чому? Тому що гіперопіка батьків обеззброює дитину, вона не
здобуває власні знання і досвіди, узалежнюється від батьків. І все це відбувається з найкращими
намірами – «синочку, я ж тебе так люблю». А доросла людина у сорок років може виявитися
абсолютно неготовою до відповідальності навіть у елементарних речах щодо себе, не кажучи вже
про стосунки з іншими людьми чи, тим більше, якісь місії. Психолог підкреслює: так, мама/тато так
поводяться з найкращих міркувань і ніби любові, але, в результаті, все це обертається злом для самої
людини – злом непроживання власного життя. Коли 70-річна жінка віддає свою мізерну пенсію 40-50-
річному синові – на потреби алкоголю чи погашення кредиту, який він взяв на новий айфон, це не є
добром, навіть якщо вона переживає за нього. А у сина, поза тим, виробився і працює життєвий
сценарій абсолютно несамостійної особини, яка паразитує і потребує такого ставлення. У таких
стосунках страждають обидві сторони – і мати, і син (чи донька).
Антитезою такого ставлення психолог наводить приклад Богородиці Марії. «Чи зміг би Христос взяти
свій хрест, якби мама 30 років, які він прожив поряд з нею, твердила: «Синочку, я тебе народила не
на те, щоб ти страждав, я тебе так люблю…» Тож повертаємося до розуміння місії: якою мала бути
Марія як мама, щоб Христові було комфортно поряд з нею усі ці 30 років… Яким було середовище –
сім’я, де тобі допомагають і підтримують у твоїй місії, у сповненні свого призначення, де ти
здобуваєш досвіди, які тобі допоможуть у житті…»
Коли є відчуття, що щось не так, важливо не впадати у крайнощі : не казати, що все добре, якщо є
проблема, і не вважати, що відбувається щось страшне, коли цього і близько немає. Біль – фізичний
чи душевний - нормальна реакція на подразник, сигнал, що є проблема. Гострий біль, і душевний
також, не може тривати довго, він переходить у хронічний, і людина звикає до цього болю і відчуття
нещасності, проте «хвороба» є, працює і нищить людину. Якщо нічого не робити, людина відходить,
не вирішивши своїх питань у цьому житті. Більше того, вона несвідомо передає ці невирішені питання
своїм дітям, і згубний сценарій може працювати поколіннями.

«За святим Августином, якщо маєш проблему чи біль, потрібно повернутися до них, не побоятися
стати перед ними, інакше тисячі інших проблем побіжать за тобою, – каже психолог. – Ти втікатимеш,
а вони наздоганятимуть… Спробуєш сховатися у депресії чи й смерті, то ці речі наздоженуть твоїх
дітей. Якщо ж виліковуємо давні болі, перериваємо згубні сценарії – робимо хороший подарунок
своїм дітям… »
Як діагностувати цей біль? Психолог каже: нормальним станом є відчуття внутрішнього спокою, коли
що б і як не було, є відчуття, що «все добре», «я впораюся». Це – стан рівноваги, балансу. Якщо такого
балансу немає, треба поставити собі питання: що у моєму житті відбувається, що я відчуває постійне
невдоволення, що я нещасний/нещасна? Олеся Пазиняк каже, що часто чує наступне: щоб все стало
на свої місця, потрібно щось зробити з моєю
дитиною/чоловіком/роботодавцем/родичами/зарплатою тощо. Проте таке твердження у корені
неправильне: щось зробити людина може тільки з собою. Тому працювати потрібно, перш за все, із
собою, не перекладаючи відповідальність, провину чи причину свого невдоволення на інших, думати,
що «от віддав їм життя, а вони…»
«Чим є щастя? Це внутрішня гармонія – те, чим наповнене наше серце, які слова звучать всередині,
чим людина наповнена, – каже Орися. – Коли ми дивимося на свою проблему без страху і
самообману, у нашій голові починає розвиднюватися. Бачити світло – це й подивитися на ситуацію з
іншої точки зору. Адже коли, наприклад, жінка звикає до свого болю, знечулюється, часто єдиною
думкою є – «тільки б чоловік/син перестав пити, тільки б у доньки залагодилося особисте життя, а
мені нічого не треба, я вже не живу, для мене головне – врятувати чоловіка (дитину)». Це
неправильна постановка питання, тому що насправді у ньому немає власної цілі. Десь у якийсь
момент життя ця жінка втратила себе, почала жити емоціями, відчуттями і станами іншої, нехай і
близької, людини. Це виглядає як самопожертва, але це не так, тому що насправді вона втратила
свою місію, танець власного життя. Їй здається, що її місія і ціль – врятувати іншого, але це – шлях у
нікуди, тому що починати потрібно з себе… »
Що таке – ця ціль у даному випадку? Чому ціллю стало «щоб тільки чоловік не пив»? Тому що у
якийсь момент жінка втратила себе, почала жити емоціями, потребами і станами свого чоловіка-
пияка. У її серці немає гармонії з собою. «Вона втратила свій індивідуальний танець і свою місію, –
каже психолог. – Її «місією» став порятунок чоловіка. Але у таких співзалежних стосунках є свої
жорсткі ролі: хтось – рятівник, а хтось – вічний втікач, і це замкнене коло…»
Тому починати потрібно з себе – повернутися до себе, шукати гармонію в собі, танцювати свій
власний танець, тобто бути самодостатнім. А для цього потрібно зануритися у себе, зрозуміти, звідки
прийшла ця ложна жертвенність, коли і як запрацював цей механізм, як посіялися ці думки і звідки
прийшли ці сценарії. Саме так відбувається поворот до себе, так людина починає проживати своє
життя, шукати гармонію в собі, а, отже, повертатися до своєї місії.
Коли немає цієї гармонії, на її місце приходять невпевненість і страх – «я не такий/не така», «я роблю
щось не так», «я не гідний», «мене немає за що любити». Людина часто не усвідомлює, звідки і коли
все це взялося, цей біль і відчуття нещастя - зазвичай, ці процеси працюють роками і десятиліттями, і
часто передаються у спадок як так звані родинні сценарії.
Повністю стрім програми можна подивитися тут: