Живе радіо
Ave, Maria
Живе in Rock
Жива класика
Laudate Dominum


Папа Франциск у посланні до батьків: діти, як і квіти, потребують, щоб їх вчасно поливали, і щоб їм не затуляли сонце

Francis on generations 1140x815

У житті людина повсякчас постає перед вибором – що і як робити, який шлях обрати, що є цінним? Це стосується не лише вибору професії чи пари, а й певних сценаріїв, які визначають життя. Це – про вміння реагувати на виклики й кризи, шукати вихід із складних ситуацій. Проте далеко не завжди цей вибір робиться свідомо. Як зберегти чи повернути собі ясне око й змогти обрати вірний шлях, не звернути на манівці – у програмі «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» з християнським психологом Орисею Пазиняк.

У Святому Письмі не раз згадується про дороги, які ми обираємо. Наприклад, у Євангелії від Матвія (7:13) говориться: «Просторими є ворота й широкою – дорога, яка веде до погибелі, і нею багато хто йде. Тісні ті ворота й вузька дорога, яка веде до життя, і мало таких, що знаходять її…» В людській душі, певною мірою, закладений орієнтир – чи індикатор, для того, щоб обрати свій і правильний шлях: це стан внутрішньої рівноваги і спокою, що б не відбувалося у зовнішньому світі, і яких би зусиль не потребував цей шлях. І, як противага цьому стану, – неспокій і душевний біль, сталий чи гострий, який також сигналізує, що щось в житті не так.  

«Коли, наприклад, починає боліти зуб, ми, зазвичай, шукаємо знеболювальну таблетку. Так, зуб не зіпсувався за один день, цьому передував певний процес, який не було зупинено вчасно, але у цю мить мозок пропонує найпростіше рішення – таблетку, яка, принаймні, притупить цей біль, хоча й не вирішить проблему хворого зуба. Приблизно так само ми чинимо і з душевним болем, з накопиченою образою тощо, – каже психолог. – Так відбувається до моменту, коли біль стає таким, що терпіти уже несила, й починається гарячковий пошук засобу, який може його зняти. Але якщо проблема давня, то й зцілення буде тривалим. Хоча, знову ж, шукають саме «таблетку» – наприклад, алкоголь. І от, ніби легшає, все не так страшно і нестерпно, і починається самообман, заміщення, впадання в залежність. При цьому причина і джерело цього болю залишається, а руйнівний процес продовжується і поглиблюється…»

В даному випадку, психолог зосереджується саме на цій «таблетці-обманці», яка веде до залежності, – алкоголі, наркотиках тощо. Як каже Орися, «причини болю залишаються, але потихеньку впускається новий злодій і для душі, й для тіла, який поступово вражає і нищить людину зсередини…»

У контексті цієї «таблетки» важливо розуміти, чому і як обирається саме такий засіб – для полегші, забуття чи самоствердження у важливому на якомусь етапі життя середовищі. Наприклад, у підлітковій контркультурі 1990-2000-х таким засобом був алкоголь, зараз це – синтетичні наркотики, які далеко не завжди є «легкими». Як уберегти себе від пастки алкоголізму, чи дитину – від впливу такого середовища, питання відкрите і не має однозначної відповіді. Проте можна і потрібно говорити про причини цих проблем, які коріняться в дитинстві.

«Щодо підліткових пошуків своєї «таблетки», то шукати причину потрібно, в першу чергу, в сім’ї – що і як там відбувалося, наскільки людина має опірність різним соціальним викликам. І там також все не є однозначним: хтось, хто каже – «я ніколи цього робити не буду», у якийсь момент робить саме це, а хтось, хто вагається, якраз не робить ніколи… Чому так?..»

Психолог вважає, що одна із ключових причин таких деструктивних дій і, як наслідок, залежностей, –  знецінення, якого зазнала дитина з боку батьків. Батьки можуть навіть не усвідомлювати, як сприймаються їхні фрази на кшталт «та що ти можеш», «що ти там знаєш», чи коли батьки постійно незадоволені її досягненнями, коли відбувається постійне порівняння з «сином маминої подруги», і планка занадто висока. І тоді, коли настає вік першого дорослішання і самоствердження, підліток шукатиме поза сім’єю тих, хто зрозуміє, оцінить і схвалить. Інше питання – чи знайде і що саме знайде: справжнє прийняття чи ілюзію, як це часто й буває?

«Папа Франциск в одному із послань до батьків сказав: діти, як і квіти, потребують, щоб їх вчасно поливали, і щоб їм не затуляли сонце, – каже Орися Пазиняк. – Дитина повинна вчитися давати собі раду на своєму рівні, і її старання потрібно адекватно оцінити, підтримати, дати крила. Коли ж постійно звучить – «все не так», «ти не можеш», «хтось кращий», рано чи пізно вона почне шукати тих, хто її цінуватиме…»

Отже, певні деструктивні сценарії закладаються саме в сім’ї – зокрема, ставленням батьків одне до одного. Тому марно чомусь вчити на словах, вимагати якоїсь примарної досконалості від дитини, водночас демонструючи зовсім іншу поведінку і стосунки. І тоді дитина вчиться маніпулювати чи, навпаки, бере провину на себе – за нещасність матері, за постійні сварки в сім’ї тощо, оскільки так влаштована дитяча психіка. І накопичується внутрішній біль – дзеркало болю батьків, який вони ховали, про який мовчали чи виливали у скандал, а дитина це спостерігала і «записувала». І надалі керуватиметься саме цими патернами.

Долати ці речі, закладені в дитинстві, дуже непросто: людина не завжди може «витягнути» і пропрацювати це сама, часто потрібен помічник – психотерапевт чи духівник, який допоможе вийти на причини того, що відбувається з людиною.

Ще один важливий момент, про який потрібно пам’ятати: змінити нікого не можна без його власної волі і бажання. Людина може лише змінитиСЯ, змінити себе і/чи своє ставлення до світу, проблеми, інших людей.

«Питання: у кому чи чому я вбачаю щось, що робить мене нещасним? І це – питання щодо напрямку для змін: щось повинно змінитися у зовнішньому світі чи з тим, що відбувається, щось потрібно робити мені? Чому мене вчить ця ситуація? Що я можу зробити, щоб мені було добре?... Так починається будування добра всередині себе – того, що ніхто не зможе забрати чи зруйнувати…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут: